400-річна акула стала найстарішою твариною у світі
 
Вчені спіймали в водах Гренландії акулу, вік якої становить близько 400 років. Тим самим вона поставила рекорд довголіття серед хребетних тварин. Про це йдеться в статті данських біологів з Університету Копенгагена, опублікованій у свіжому випуску журналу Science.
 
 
Серед безхребетних тварин довгожителі зустрічаються досить часто. Однак хребетні не можуть похвалитися таким довголіттям - до теперішнього часу найбільш довготривалим серед них вважався гренландський кит, одна з особин якого дотягла поважного віку -  211 років.
Автори статті з'ясували, що гренландські полярні акули (Somniosus microcephalus) можуть жити як мінімум в два рази довше. Біологи обстежували 28 акул, випадково загинувших в рибальських сітях. Оскільки в тілі цих риб немає окостенілих ділянок, для визначення їх віку вчені провели радіовуглецевий аналіз кришталиків ока - цей орган формується практично відразу після появи на світло і потім не оновлюється.
Аналіз показав, що одна з акул - стара п'ятиметрова самка - є справжнім аксакалом. Її вік становить від 272 до 512 років, середнє значення - близько 400 років. Це означає, що вона з'явилася на світ ще в XVII столітті. "Навіть якщо ми візьмемо до уваги її мінімально можливий вік, 272 роки, це все одно буде найстаріша хребетна тварина на Землі", - пояснив Юліус Нільсен, співавтор статті.
За словами вчених, в холодних водах, де живуть акули, процеси обміну речовин йдуть дуже повільно. Акули починають розмножуватися лише у віці 150 років, доростаючи до чотирьох метрів. Це робить їх особливо вразливимидовгожителями.
 
Джерело: http://www.depo.ua/
Підготувала: Брезвін Юлія
 

 
Homo sapiens з'явилися на 100 тис. років раніше, ніж вважалося досі

Вчені знайшли в Марокко останки людей та інструменти, вік яких понад 315 тис. років
Вчені інституту Еволюційної Антропології Макса Планка виявили в Марокко останки людей та інструменти, якими вони користувалися, які виявилися на 100 тис. років старшими від всіх відомих останків Homo Sapiens.
 

Робота опублікована в журналі Nature.
Знахідки зроблені на території палеолітичної стоянки Джебель-Ірхуд на заході Марокко, відкритої в 60-х роках XX століття. Їхній вік - близько 315 тис. років
Раніше найдавнішими останками Homo sapiens вважалися зразки віком близько 195 тис. років, знайдені на території сучасної Ефіопії. Нові зразки з півночі Африки доводять, що перед тим, як заселити Європу, Homo sapiens активно освоював африканський континент.
Виявлені в Марокко фрагменти - частини черепа, нижня щелепа, частина верхньої щелепи, та кілька кісток кінцівок - належали трьом дорослим, підліткові і дитині. Також були знайдені оброблені кістки газелі, кам'яні загострені інструменти і вугілля, що свідчать про те, що люди тут готували їжу на вогнищі.
Вчені знайшли кілька відмінностей із сучасними представниками Homo sapiens - це витягнута і занижена задня частина черепа. На думку антропологів, це говорить про те, що 300 тис. років тому цей вид людини вже практично сформувався, тривав лише розвиток його мозку.
 
Джерело: http://ipress.ua
 
 

 
У бірманському бурштині виявили крихітне доісторичне пташеня
 
Представник вимерлої групи жив 99 мільйонів років тому. У шматочку бірманського бурштину, який знаходять у північно-східній частині М'янми (колишня назва — Бірма), на кордоні з Китаєм та Індією, вчені виявили доісторичне пташеня, яке чудово збереглося. Як повідомляє National Geographic, пташеня довжиною 6 см знайшли палеонтологи із США, Канади і Китаю. Представник вимерлої групи енанціорнісових птахів жив 99 мільйонів років тому. У краплю смоли малюк впав через через кілька тижнів після появи на світ. 9-сантиметровий бірміт повністю вмістив голову, шийний відділ хребта, крила і хвіст древнього птаха.
 
 
Це найповніший зразок цих представників фауни, відомий на сьогоднішній день.Янтарне покриття дозволило зберегти повноцінну структуру скелета, шкіряний покрив, оперення, повіки й вушні отвори. Жоден зразок, знайдений у землі, не зберігається настільки ж добре. Разом з тим, навіть з «бурштинового пташеняти» не вдалось отримати ДНК, але з допомогою 3D-моделювання вченим вдалося реконструювати його прижиттєвий вигляд
Енанціорнісові птахи (лат. Enantiornithes) домінували в крейдяному періоді. Їхні скам'янілі останки знайдені на всіх континентах, за винятком Антарктиди. Їхня назва, що перекладається як «противага птахам», дана за незвичайну морфологію. Майже кожен елемент їх скелета був влаштований інакше, ніж у віялохвостих птахів (лат. Neornithes), до яких належать сучасні птахи. Зокрема, на крилах енанціорнісових птахів є не тільки пір'я, але й кігті, причому на тілі оперення майже не було. Вони мали зуби і були хижаками. Будова їх крила, хвоста і плечового відділу настільки відрізняється від звичної, що вчені досі точно не розуміють, як енанціорніси могли літати.
Бірманський бурштин, або бірміт, відомий більше двох тисяч років — ще в часи династії Хань його обробляли китайські ремісники. "Однак ці копалини смоли більш цінні з наукової точки зору. Як і в будь-якому бурштині по всій планеті, в бірміті можна знайти інклюзи — рештки застиглих у давнину тварин, і за разноманітністю організмів він не знає собі рівних", - повідомляє видання.

Джерело: https://www.unian.ua
 

 
Гігантські біофільтратори

Нарешті, науковцям-дослідникам морських глибин вдалося отримати підводне відео, зроблене за допомогою глибоководного відеоапарату з дистанційним управлінням. У глибинах Монтерей-Бей шт. Каліфорнія є безліч тонких, напівпрозорих структур, що  називають «giant larvaceans» (гігантські апендикулярії), саме вони відіграють потенційно велику роль у вловлюванні вуглецю. Тварину називають «гігантом», тому що на відстані 10 см, вони, щонайменше удвічі більші, ніж звичайні апендикулярії. Відомо також, що ці пуголовкоподібні організми здатні секретувати слизисту речовину, яку в подальшому використовують, як сировинний матеріал, для створення «будиночків», в яких мешкають. Такі «будиночки» можуть бути більше ніж метр завдовжки.
 

Через розміри і надмірну розповсюдженість у Тихому та Атлантичному океанах, учені вважають, що ці тварини відіграють нестандарту роль у кругообізі вуглецю на планеті.
У 2005 році, учений Брюс Робісон і його колеги із MBAR інституту дослідили, що гігантські апендикулярії переносять величезні кількості карбону на морське дно. Але, в результаті подальшого вивчення даних структур, виникли проблеми, оскільки тварини не могли нормально функціонувати у лабораторіях. На щастя, це не стало перешкодою для біоінженерів лабораторії MBAR, зокрема, Каті Какані, їй вдалося сконструювати спеціальний прилад для вивчення тварин у морських глибинах.
У 2015 році, учені змонтували DeepPIV, інструмент , встановлений на транспортному засобі з дистанційним управлінням, який непомітно ширяє у товщі води навколо велетенських «слизових м`ячів» і опромінює їх лазером, що показує поперечний переріз тварини. Камера фіксує рух частинок по всьому «будиночку», що дозволяє оцінити швидкість фільтрації. Учені виявили, що велетенські апендикулярії можуть зачепити повну водну колонію завглибшки від 100 до 300 м всього лиш за 13 днів.
«Отже, якщо тварини справді можуть очищувати воду навколо себе від дрібних часток кожні декілька тижнів, то вони неабияк впливатимуть безпосередньо на конфіскацію вуглецю»,- каже Деніс Хансел, вчений-біогеохімік університету Маямі, що не був безпосередньо пов`язаний з дослідженням.
«Насправді, дана технологіє є універсальною і може бути використана для вивчення ефекту рухів рідин у дрібномасштабних організмах, таких, як губки чи глибоководні корали»,- каже Катя Какані.
Як виявилось, величезна кількість крихітних організмів, які живуть у океанічних водах, є ефективними ловцями карбону. Близько 11 гігатон вуглецю (що дорівнює щорічним викидам 8,5 млрд. автомобілів) щороку занурюється в океан і переробляється протягом десятиліть чи навіть тисячоліть. Даний процес називають біологічним вуглецевим насосом.
Велетенські апендикулярії є ключовими учасниками біовуглецевого насосу. Їх «будиночки» це ніщо інше, як два шари слизових оболонок, що мають здатність затримувати осад навколишніх вод. Зовнішній шар оболонки вловлює товсті частки осаду, а внутрішній шар, натомість, затримує дрібні частки, що в подальшому поїдаються твариною. Приблизно через 24 годин фільтрувальний апарат переповнюється і забивається, після чого організм залишає багатий на вуглець «будиночок», який опускається на дно океану. Саме DeepPIV дає змогу ученим заглянути всередину «будиночку», встановити кількісний процес фільтрації і безпосередньо спостерігати за даним явищем.

Джерело: http://blog.pnas.org

Підготувала: Брезвін Юлія
 

 
Морські птахи пов`язані з утворенням хмар?
 

На планеті Земля нічого не зникає безслідно, в тому числі і відходи морських птахів.
У період від травня по вересень десятки мільйонів перелітних птахів збирають у колоніях Арктики, де вони живуть, харчуються, і, як наслідок «утворюють» велетенські скелі з посліду. З часом, нітроген із гною морських птахів розпадається на аміак, який щорічно потрапляє в атмосферу у розмірі близько 40,000 тонн.
 

Нещодавно команда дослідників, які працюють в канадській Арктиці висунули гіпотезу, що викиди аміаку із екскрементів морських птахів можуть бути ключовим фактором у формуванні хмар. Це стало неабияким поворотом в постійних зусиллях вчених зрозуміти кліматичні особливості утворення хмар.
Раніше було встановлено, що морські птахи стали первинним джерелом хімічного забруднення в арктичних водних джерелах. Ставки, розташовані в районах колоній морських птахів, можуть містити перевищення ртутних показників приблизно в 60 разів, порівняно з вільними територіями.
Для того, щоб встановити роль морських птахів у посіві хмар, учений Університету Торонто, Грек Вентворт дослідив криголам і взяв випари аміаку в повітрі канадської Арктики. Він використав спеціальний інструмент, що визначав погодинне виділення газів в повітря і проаналізував склад частинок у ньому.
«Спочатку ми думали, що аміак йде з океану, але зрозуміли, що це не так. Основне джерело цього аміаку було з колоній морських птахів»,- говорить Вентерворт.
Потім він передав свої польові спостереження Бетті Крофт, атмосферній ученій в Університеті Далхаузі, для подання вимірювання на комп'ютер, який моделює утворення частинок в атмосфері. Вона провела дослідження двох моделей, одну без внесків аміаку з птахів, іншу-навпаки, що включала аміак. Її робота показала, що аміак з посліду морських птахів змішується з сірчаною кислотою і водою з океану. Потім ці частинки злипаються і ростуть досить великими, щоб висіяти хмари.
«Ключовим моментом нашого дослідження є те, що ми можемо встановити зв'язок між аміаком з колоній морських птахів і специфічними утвореннями часток в Арктиці»,- говорить Крофт.
Складнощі формування хмар до сих пір не дуже добре розуміли, єдине ясно, що хмари допомагають регулювати глобальні температури. Вони можуть блокувати сонце і холодні регіони планети, або діяти, як ковдри, щоб тримати місця в теплі. Вчені вважають, що хмари надають загальний ефект охолодження на планеті, і, можливо, помірного підвищення глобальної температури. Біда полягає в тому, що хмари складний предмет для дослідження; вони у постійному русі, вони не зберігаються дуже довго, і вони приходять у незліченних формах і типах. Тому здається логічним, що збільшення кількості морських птахів дорівнює збільшенню аміаку в атмосферному повітрі, що призводить до ще більшого утворення хмар і відповідно похолодання на Арктиці.
«Ми, не гаючи часу, повідомили про те, що колонії морських птахів тримають арктичний холод»,- сказала вона. «Ми повинні визнати, що це один з багатьох факторів, які працюють разом. Нам потрібно зробити дуже багато роботи, щоб зрозуміти всі пов'язані процеси».

Джерело: http://blogs.discovermagazine.com

Підготувала: Брезвін Юлія
 

 
Таргани запилюють квіти...

В чагарниках центральної частини Чилі таргани Moluchia brevipennis живляться пилком і навіть здатні запилювати рослини. «Люди вважають, що вони живуть лише на вулицях чи у купах сміття, але ці дикі таргани можуть бути на верхівках квітів" говорить співавтор дослідження Крістіан Вільягра, ентомолог столичного університету педагогічних наук у Сантьяго, Чилі.
 

Вільягра і його колеги вважають, що ці таргани з'являються в сутінках поласувати пилком з багатьох місцевих видів рослин і відкладають яйця тільки на росслини роду бромелієвих, яку називають Puya.
Ентомологи підозрюють, що таргани перейшли до такого способу життя, тому що це більш безпечно і вигідно для них самих: разом з великою кількістю рослин легше переносити сухий та суворий клімат.
 

 
В Австралії зловили рибу без очей, яка вважалася вже вимерлою

Останній раз незвичайне створіння потрапляло на очі дослідникам в 1870 роках в Кораловому морі поблизу Папуа — Нової Гвінеї.
 
 
Австралійські біологи виловили біля узбережжя континенту рибу без очей, яка вважалася вимерлою. Останній раз незвичайне створіння потрапляло на очі дослідникам в 1870 роках в Кораловому морі поблизу Папуа — Нової Гвінеї, як повідомляє Sun. Відмічається, що риба була виловлена на глибині близько чотирьох кілометрів. Вчені припускають, що зачатки очей у "монстра" знаходяться під тканинами шкіри. За словами біологів, поки складно сказати, до якого виду відноситься практично не вивчений мешканець океанічних глибин. 
Крім дивовижної риби, австралійські дослідники виявили у водах поблизу узбережжя північної Тасманії ще кілька істот, раніше не відомих науці. Серед них – риби, які вміють стояти на дні на трьох плавниках, риби зі світлочутливими пластинами, а також різні краби і морські черв'яки.

Джерело: https://ecology.unian.ua
Більше інформації: https://www.thesun.co.uk
 

 
«Дракон із «Хоббіта»» - ящірка, що зазнає масового браконьєрства
 
Люди надають перевагу цьому виду ящірки в якості домашнього улюбленця чи використовують в традиційній медицині.
Смог у небезпеці. Але це не злий дракон Смог  з «Хоббіта» Толкієна, який знаходиться під облогою. Лихо замість цього оточило смога гігантеус (Smaug giganteus) - вкриту шипами ящірку, яка виглядає точно, як мініатюрний дракон і тепер винищується через браконьєрством, кажуть вчені. Smaug giganteus також відомий як поясохвіст велетенський.
Толкінівський Смог -  величезний вогнедишний ящір. Ці ж ящірки не дихають полум'я, і багато з них ледь довші від тюбика зубної пасти. (Але поясохвіст в два рази більший, ніж інші близько споріднені ящірки, звідси «Гігантеус»)
Як і всі дракони, що себе поважають, вони мають чудову броню. Їх тіла вкриті гострими кістяними шипами, на лихо для шакалів, хижих птахів, а також  дружно налаштованих дослідників, що вивчають ящірок на східних пасовищах Південної Африки, де ті живуть. «Вони пускали мені кров багато, багато, багато разів», говорить Шіван Паруснаф з університету Вітватерсранд в Йоганнесбурзі, стипендіат NationalGeographic і автор нового дослідження цих істот.
Хоча цей бронежилет у ящірки достатньо ефективний проти хижаків, він не може захистити смога від доріг і ферм. Чи від місцевих жителів, які вбивають тварин, щоб зробити традиційний любовний напій. Він безсилий і проти любителів рептилій, які цінують їх за люту красу, і проводять незаконний збір.
 
 
«Види переживають дуже швидку втрату», говорить Паруснаф. Марк Олія, вчений, що спеціалізується на збереження видів з Гельмгольцького Центру досліджень навколишнього середовища в Німеччині, який не пов'язаний з цим дослідженням, погоджується: смог гігантеус «буде доведений до зникнення протягом найближчих 5-10 років, якщо нічого не відбудуться» стверджує він.
Ці ящірки також відомі як «sungazers» - «ті, що спостерігають за сонцем», через їх звичку нібито дивитися на сонце, поки вони гріються. Вони вислизали з-під пильного ока науки протягом десятиліть. Тож Паруснафі його колеги поставили собі за мету зробити ретельний облік цих істот, відвідавши близько 80 місць, де їх нори були помічені в 1970-х роках.
Вони дізналися, що тварини сьогодні займають близько 450 квадратних миль Південної Африки, а це приблизно третина від їх попереднього ареалу, каже Олія. Ще гірше те, що третина з місць, де жили ящірки в 1978 році в даний час не заселені рептиліями, повідомляють вчені в журналі з охорони природи.
Замість самих ящірок, вони знайшли ознаки вилову цих «дракончиків»: сильця, гачки з дроту і розриті нори. Дослідники вибрали одну заселену нору для інтенсивного довгострокового дослідження, але в кінці минулого року вони виявили, що багато нір знищені, а  жителі пішли. «Це завдало мені сильного удару» говорить Паруснаф.
 
Смог і контрабанда
Отримати дозвіл на вилов цих ящірок важко, чи навіть неможливо, через побоювання щодо їх чисельності. Більше того досі ніхто не знайшов способу, щоб розмножувати цих рептилій в неволі. Незважаючи на це, експорт ящірок, задекларований урядом за десятиліття злетів з 357 за роки з 1985 по 1994 р до 660 в період між 2005 і 2014 рр.
Це все наштовхнуло на думку, що браконьєри ловлять диких ящірок, яких потім «узаконюють» і реєструють в експортних документах як «вирощених в неволі». (Паруснаф зараз працює над генетичними методами, які дозволять розрізняти ящірок, що були спіймані від тих, що справді були вирощені в неволі).
Дослідники не знають, скільки ящірок покинути країну, без відома влади, але ця цифра точно не дорівнює нулю. Наприклад, у серпні 2016 року голландські чиновники знайшли 19 смогів в валізі людини, що летіла з Південної Африки через Амстердам на виставку рептилій у Німеччині.
Сайти для любителів рептилій розміщують оголошення  «Шукаю» чи «Продаю» смога гігантеус і Паруснаф говорить, що підпільна торгівля, ймовірно, «набагато обширніша», ніж зареєстрований продаж.
Нове дослідження чисельності дорослих смогів визначило їх кількість приблизно в 680,000 особин. Цифра ніби здається значною, але тварини статевозрілими стають повільно, мають лише кілька потомків одночасно (ці ящірки яйцеживородні), і здатні до розмноження тільки через кожні кілька років. Результати дослідження вказують на те, що варто перевести поясохвоста велетенського в ранг «вразливих» видів в списках Міжнародного союзу охорони природи, який відстежує стан тваринного світу на всій планеті.
«На жаль, поєднання цих трьох ознак робить тварин дуже вразливим», говорить Ернст Баард, виконавчий директор з підтримки біорізноманіття на CapeNature, агентства з біорізноманіття Західної Капської провінції Південної Африки.
Для того, щоб допомогти зберегти ящірок, дослідники заохочують землевласник оголосити  певні території «резерваціями для ящірок» і повідомляти, якщо помітять ознаки браконьєрства.
Інший варіант: юридична заборона будь-якого експорту. Але, Паруснаф зауважив, що це може підігріти бажання недобросовісних колекціонерів мати цих травин.
Спостерігаючи як «цих прекрасних тварин забирають з дикої природи, щоб посадити у скляний резервуар десь в Японії чи США», говорить Паруснаф, «виникає питання, а в чому сенс?»


Підготувала Зазуля Анастасія 
 

 
Знайдено нового крихітного “Лісового гобліна”, який схожий на Йоду

Два нові види мешкають на острові Сулавесі, експерти стверджують, що ліси цього острову активно знищуються.
Як тільки місяць піднімається над островом Сулавесі, що в Індонезії, примати, схожі на Йоду, вилазять у пошуках їжі. Самці і самки утворюють співочі дуети для посилення взаємозв’язків та позначення своєї території.
Завдяки пісням вчені змогли визначити два нові види цих крихітних дереволазів, яких називають довгоп’ятами, ці дослідження були опубліковані 4 травня, у всесвітній день Зоряних війн.
 

Нещодавно названі звірятка,  Tarsius spectrumgurskyae та  T. supriatnai, збільшили кількість видів довгоп’ятів на острові Сулавесі до 11.
Тварини, знайдені в північно-східних лісах острова, були названі біологом та захисником природи Джатною Сапраїдна та експертом з вивчення довгоп’ятів  Шероном Гурскі.
«Вони виглядають практично однаково, але їх звучання дуже різні», говорить керівник дослідження Мирон Шекелів, приматолог з Університету Західного Вашингтона, команда якого підтвердив відкриття за аналізом ДНК з 10 раніше зібраних зразків.
Довгоп’яти еволюціонували від денних приматів, приблизно в період вимирання динозаврів, близько 64,2-58,4 мільйонів років тому. Вперше були знайдені в Азії і Північній Африці, близько 18 описаних видів мешкають на островах Південно-Східної Азії. Довгоп’яти мають деякі незвичні фізичні особливості. Їх предок втратив тапетум, шар клітин ока, які здатні відбивати світло, для збільшення кількості фотонів, що потрапляють на фоторецептори. Таким чином, для компенсації, у довгоп’ятів розвиваються великі очі(завбільшки з мозок), завдяки цьому пристосуванню тварини здатні бачити в нічний час. Але через великий розмір очного яблука унеможливлюється обертання очей в орбітах, саме таму довгоп’яти для зміни кута зору повинні змінювати положення голови, вони єдині примати, які здатні обертати голову на 360 градусів.
 «Вони завжди лякали мене в джунглях
», говорить Рейф Браун, герпетолог Університету штату Канзас, який не брав участі в дослідженні. «Ви можете побачити очі диких котів навіть у темряві, адже вони світяться, а от очі довгоп’ятів - ні. Вони схожі на маленьких пухнастих гоблінів».
Життя на деревах зробило довгоп’ятів неймовірно спритними: незважаючи на те, що дорослі особи важать 4 унції, вони чудові стрибуни.
«Ніхто не очікував, що тварина розміром з stick of butter здатна стрибнути на три метри», сказав Шекел, яки отримав фінансування від Національного Географічного товариства. Нове дослідження було опубліковане в журналі Primate Conservation.
Довгоп’яти виглядають виглядають однаково навіть з їх предками.
«Я бачив скам’янілості, віком 50 мільйонів років, які виглядають  майже ідентично сучасним довгоп’ятам», сказав Гурскі.
На жаль, їх схожіть робить визначення нових видів набагато важчим, навіть на острові Селавесі.
Острів Сулавесі виник в результаті злиття декількох островів близько мільйона років тому і геологічні дані свідчать, що довгоп’яти еволюціонували на островах до їх злиття.
Шекел стверджує, що дослідження потрібно поквапити, щоб описати нові види до їх зникнення, через вирубку лісів. 
«Цілком можливо, що деякі види вже зникли», каже він.



Джерело: http://news.nationalgeographic.com

 
Підготував Іван Роман
 

 
Що бачать уві сні тварини?
 
 
Джейсон Дж. Голдмен BBC Future
Якщо тварини, як і ми, бачать сни, то про що вони можуть бути? Оглядач BBC Future досліджує, як зазирнути в свідомість кішок, птахів та інших істот, коли вони сплять.
"Є безперечні свідчення того, що майже всі інші тварини, які мешкають у воді, в повітрі або на землі, періодично впадають у сон", – писав Аристотель у своєму трактаті "Про сон і його відсутність". Але чи бачать "інші тварини" сни?
На цей рахунок у грецького філософа також була своя думка. В "Історії тварин" він зазначав, що "снять не тільки люди, а й коні, собаки, бики, а крім них вівці, кози і весь рід живородних чотириногих. Свідченням цього є, наприклад, гавкання собак уві сні".
Можливо, методам дослідження античного філософа бракує глибини, але цілком імовірно, що Аристотель не надто далекий від істини.
Зрозуміло, ми не можемо запитати в тварин, чи бачать вони сни, але ми можемо спостерігати за їхньою поведінкою, яка свідчить про те, що це цілком можливо.
Існують два методи, до яких вдаються вчені, щоб здійснити це, на перший погляд, нереальне завдання. Перший метод – це спостереження за фізичною поведінкою тварин під час різних фаз сну.
Другий – з'ясувати, чи функціонує їхній мозок в стані сну аналогічно нашому.
Спроби зазирнути в свідомість сплячих тварин почалися в 1960-х роках. Тоді в медичних журналах почали з'являтися розрізнені матеріали про рухи людей уві сні.
Це було цікаво, оскільки в стадії так званого "швидкого сну" (коли наші очі починають жваво рухатись), м'язи, як правило, залишаються нерухомими.
Дослідники зрозуміли, що введення в схожий стан тварин допоможе з'ясувати, чи снять вони взагалі, і якщо так, то які сни бачать.
У 1965 році французькі вчені Мішель Жуве і Дж. Делорм виявили, що видалення у кішки частини стовбура головного мозку, так званого Варолієва мосту, дозволяє тварині рухатися в стадії швидкого сну. Замість того щоб лежати уві сні нерухомо, кішки бродили і поводилися доволі агресивно.
Це вказувало на те, що їм сняться дії, які вони зазвичай виконують, коли не сплять. Проведені з того часу дослідження виявили аналогічну поведінку.
Як свідчать дослідники, деякі люди уві сні також розігрують сцени з реального життя. Зазвичай це відбувається, коли вони страждають від стану, який вчені називають "порушення поведінки під час фази швидкого сну".
Згідно з Міжнародною класифікацією розладів сну (МКРС), "уві сні люди можуть завдавати удари кулаками, брикатися, підхоплюватися з ліжка і навіть бігати. Ця поведінка збігається зі сновидіннями, про які люди повідомляли, прокинувшись".
Для таких людей і тих, хто спить поруч з ними, травми – не рідкість, підкреслюють фахівці.
Втім, спостереження за рухами – не єдиний спосіб з'ясувати, що відбувається в мозку уві сні. Сьогодні дослідники можуть вивчати електричні та хімічні процеси, що відбуваються в клітинах головного мозку тварин, не завдаючи останнім жодної шкоди.
 
 
 
У 2007 році вчені з Массачусетського технологічного інституту Кенвей Луїз та Метью Вілсон записали активність нейронів в гіпокампі щура.
Гіпокамп – це частина головного мозку, яка бере участь в механізмах формування емоцій та пам'яті. Спочатку вчені записали активність цих клітин мозку, поки щури бігали лабіринтом.
Потім, коли щури спали, вчені знову звернули увагу на активність цієї частини мозку. Дослідники виявили, що схеми збудження нейронів в процесі бігу і під час швидкої стадії сну були дуже схожі. Іншими словами, щури снили про те, як вони бігають по лабіринту.
Результати були настільки очевидними, що дослідники могли точно назвати місцезнаходження тварини в її уявному лабіринті і позначити ці місця на схемі реального лабіринту.
Біологи з Чиказького університету Еміш Дейв і Деніел Марголіаш виявили дещо подібне, коли досліджували мозок зебрового амадіна (різновид зяблика).
Ці птахи не знають мелодій свого співу від народження, а вчать їх протягом життя. Коли амадіни не сплять, нейрони в частині їхнього переднього мозку (robutus archistriatalis) реагують на окремі ноти їхніх співів.
Спостерігаючи за активністю нейронів, дослідники навчилися визначати, яку ноту птах проспівав. Систематизуючи послідовність електричних розрядів у цих нейронах, Дейв і Марголіаш могли реконструювати всю пісні від початку до кінця.
Пізніше, коли птахи засинали, дослідники знову зауважували електричну активність в цій ділянці мозку. Активність нейронів була невипадковою. Навпаки, нейрони активізувалися по порядку, немов птах голосно, нота за нотою, проспівував свою пісню. Виходить, що уві сні зеброві амадіни розучували свої пісні.
Чи можна насправді поведінку кішок уві сні під час наукового експерименту визначити як сновидіння? Чи усвідомлюють щури, що вони бігають лабіринтом уві сні? Чи розуміють птахи, що співають, коли сплять? На ці питання так само важко відповісти, як і на інші загадки свідомості. Відповідь на них неоднозначна.
Адже люди, коли снять, також далеко не завжди розуміють, що все це відбувається лише уві сні. Це з'ясовується тільки коли ми прокидаємося. Чи пам'ятають зеброві амадіни свої сни саме як сни, коли прокидаються? Чи здатні вони відрізнити реальний світ від того, який вони бачать уві сні?
Тепер ми можемо з достатньою впевненістю стверджувати, що фізіологічні і поведінкові особливості сновидінь людини також притаманні кішкам, щурам, птахам й іншим тваринам.
Утім, що насправді означає "бачити сни", якщо ти не людина? Це поки що залишається таємницею.
 
 
Підготувала Зазуля Анастасія 
 

 
Легені мишей вироблять кров
 
Вчені з США з'ясували, що легені виробляють більшу частину тромбоцитів у мишей і здатні виробляти і інші клітини крові.
До теперішнього часу було прийнято вважати, що кровотворні клітини знаходяться в основному в кістковому мозку. Це в тому числі мегакаріоцити, які виробляють тромбоцити. Тромбоцити - це кров'яні тільця, які створюють тромби в місцях пошкоджень кровоносних судин і таким чином зупиняють кровотечу. Вчені з Каліфорнійського університету в Сан-Франциско досліджували легені живих мишей, в яких мегакаріоцити вже виявляли, але роль легеневих кровотворних клітин ще не була ясна.
Для дослідження вчені використовували живих мишей, модифікованих таким чином, що їх мегакаріоцити і тромбоцити містили флуоресціюючий пігмент. Надрізавши шкіру тварин, які перебували під наркозом, вчені за допомогою двухфотонного лазерного мікроскопа спостерігали за клітинами, що світяться  в їх організмі.
Дослідники виявили велику кількість мегакаріоцитів в кровоносних судинах легень і в легеневих тканинах. За їх підрахунками, мегакаріоцити в легнях виробляли близько 10 мільйонів тромбоцитів в годину, а це більше половини всіх тромбоцитів, які утворює організм миші за цей час.
Потім вчені пересадили мишам, мегакаріоцити яких світяться, легені звичайних мишей і виявили, що кровотворні клітини, що світяться, через деякий час опинилися в легенях. Вони провели зворотній експеримент і пересадили легені від мишей з флуоресціюючими мегакариоцитами мишам, у яких кістковий мозок позбавлений будь-яких кровотворних клітин. Виявилося, що в кістковому мозку з'явилися і клітини, що виробляють тромбоцити, і, крім того, клітини, які дають початок білим кров'яним тільцям, а це значить, що в легенях крім мегакариоцитов є й інші гемоцитобласти, які дають початок клітинам крові.
Вчені зробили висновок, що легені грають важливу  роль у виробництві клітин крові.
Результат експерименту з пересадкою легень показав, що в легенях присутні кровотворні стовбурові клітини, а дані про важливу роль легень у виробництві тромбоцитів, як вважають вчені, допоможуть в лікуванні тромбоцитопенії - хвороби, при якій тромбоцитів в організмі не вистачає.
 
Джерело: http://www.nature.com 
 
Підготував студент групи БЛБ-22 Іван Роман 
 

 
Мавпи б могли легко говорити, незалежно від будови їхнього голосового апарату
 
Мавпи і примати не здатні до говоріння, і протягом багатьох десятиліть було широко поширена думка про те, що ця нездатність є наслідком обмеженості їх голосової анатомії: гортані, язика і губ. 
Але міжнародна команда вчених під керівництвом Tecumseh Fitch в Університеті Відня і Asif Ghazanfar в Прінстонському університеті,заглянули всередину голосового апарату мавп за допомогою  рентгенівських променів, і побачили, що голосові зв’язки приматів  набагато гнучкіші, ніж вони думали раніше. Дослідження вказує на те, що причини, які обмежують приматів говорити, є не в анатомії голосового апарату, а в їхньому мозку.
 
 
Вчені використовували рентгенівські промені, щоб спостерігати  за  ротовою порожниною і горла макак під час  вигукування  звуків, споживання їжі або міміки. Потім вони використовували ці рентгенівські промені для побудови комп'ютерної моделі голосового апарату мавпи. Це показало, що мавпи можуть легко промовляти багато різних звуків,яких є достатньо, щоб побудувати тисячі різних слів.
Отже,з цього випливає, що основна форма розмовної мови могла розвинутися в будь-який час в людській еволюції, не вимагаючи будь-яких змін у голосовій анатомії.

Джерело: Materials provided by University of Vienna.
 
Підготувала студентка групи БЛБ-25 Василина Кір'янова
 

 
Флуоресценція у жаб
 
 
            Джунглі Південної Америки стали домівкою для великої кількості різноманітних земноводних. Там ви можете знайти надзвичайно отруйного дереволаза або червонооку райку, яка дуже нагадує якогось персонажа з мультфільму. У цей екзотичний ряд вчені додали ще один вид, який випромінює світло, – Hypsiboas punctatus.
Якби ви зустріли цей вид вдень, ви би не побачили нічого дивного. Hypsiboas punctatus виглядає, як звичайна тропічна жаба та має на своїй, здебільшого зеленій, спині охайні цятки, розміром з горошину. Але все змінюється, якщо ви піднесете ультрафіолетове світло.
 
Як зазначає автор статті у Nature, Hypsiboas punctatus виявилась першим земноводним з природною фруоресценцією, яку відкрила наука.
 
 
Флуоресценція виникає, коли поверхня поглинає світло з короткими хвилями та перевипромінює його у довгих хвилях. Тож, коли ультрафіолет (короткі хвилі) потрапляють на флуоресцентний об’єкт, він випромінює назад видиме світло, представлене моторошним зеленим, синім або червоним світінням.
У природі флуоресценція поширена у підводних мешканців: риб, акул, коралів та навіть черепах, однак таку особливість значно складніше знайти у сухопутних тварин. Досі флуоресценцію на суші спостерігали в окремих видів папуг та скорпіонів.
 
У чому криється причина природної зеленої флуоресценції цяткової жаби достеменно невідомо. Вчені припускають, що це може взагалі не бути важливим для виживання цього виду. А здатність до випромінювання світла може бути пов’язана виключно з наявністю певних молекул у шкірі тварин.
Команда біологів також з’ясувала, що Hypsiboas punctatus випромінює довгі хвилі у спектрі, який бачать інші жаби того самого виду. Природна флуоресценція робить цю екзотичну жабу на 30% яскравішою у сутінках, а також на 19% яскравішою, коли Місяць уповні. Цей факт може бути лише збігом, однак це може також свідчити, що флуоресценція робить їх помітнішими вночі, коли вони найбільш активні.
 
Підготувала студентка групи БЛБ-22 Шах Наталія

Джерело: http://www.pnas.org
 
 

 
Вчені знайшли найбільший в світі слід велетенського динозавра
 
Науковці виявили на узбережжі північно-західної Австралії найбільший зафіксований слід динозавра
Довжина відбитку ноги стародавньої істоти становить 1,75 метр, повідомляє видання CNN.
 
 
Знайдений відбиток належить травоїдній тварині під назвою зауропод, висота якої становила понад 5 метрів.
Зауроподи, що існували на планеті близько 200 - 85 мільйонів років тому, мали довгі шеї та, зазвичай, подорожувати у великих стадах. 
 
Понад те, на цій території знайшли сліди ще 21 виду динозаврів, вік деяких з яких становить 140 мільйонів років. За словами дослідників, це найбільша кількість відбитків, знайдених в одному місці.
 
 
Джерело: http://espreso.tv
 

 
 ГЛИБИННЕ ПОХОДЖЕННЯ ЕВОЛЮЦІЇ ЗЯБР ПЕРЕДБАЧАЄ АКТИВНИЙ СПОСІБ ІСНУВАННЯ РАННІХ ХРЕБЕТНИХ
«Наша робота передбачає,
що фізіологічні інновації зябер сталися в той же час,
як і перехід від пасивного способу життя
до активного в деяких з наших ранніх предків»
Andrew Gillis
 
Дослідження ембріона риби вказує на те, що останніми загальними предками хребетних були тварини з зябрами – це повернення попереднього наукового розуміння і доповнено недавніми палеонтологічними знахідками.
 
 
Нове дослідження показало, що зябра виникли набагато давніше в еволюційній історії, ніж вважалося раніше. Отримані дані підтверджують ідею, що зябра еволюціонували до останнього загального предка всіх хребетних, допомагаючи полегшити перехід від нерухомого способу життя фільтратора до активного плаваючого хижака. 
Дослідження, опубліковане в журналі Current Biology  показує, що зябра розвиваються з тієї ж ембріональної тканини в щелепних та безщелепних хребетних – це дві лінії, що розходяться у нашому генеалогічному дереві дуже рано.
Щелепні хребетні тварини – такі як риби, птахи і ссавці – складають 99% всіх живих хребетних тварин, в тому числі і нас. Безщелепні хребетні включають паразитичних міног та міксин: вугроподібні істоти, які розходилися у генеалогічному дереві більше 400 млн років тому. 
Попередня робота в цій галузі займається виготовленням тонких зрізів ембріонів риб для вивчення схеми їх росту і розвитку. Це змусило вчених вважати, що зябра були сформовані з різних тканин: внутрішній шар – ентодерма (у безщелепних хребетних); зовнішній шар – ектодерма (у щелепних хребетних). 
Біологи Кембриджського університету використовували флуоресцентні маркування для фарбування клітинних мембран в ембріонів, щоб відстежувати процес їх динамічного розвитку. Цей експеримент показав, що в даний час зябра щелепних з’являються з одних і тих же внутрішніх облицювальних клітин, як і у безщелепних.
Дослідники говорять, що це переконливі докази того, що зябра еволюціонували лише один раз, набагато раніше, ніж навіть розходження з безщелепними, отже предок всіх хребетних є більш анатомічно складною істотою.
«Зябра у хребетних є спеціальними органами дихання у голові, замість того, щоб дихати виключно через шкіру по всьому тілу. Ми не можемо сказати, чи стали ці ранні тварини активніші і чи необхідно розвивати новий дихальний механізм. Або ж якщо це була зяброва еволюція, то щось дозволяло їм рухатися швидше».
У той час як щелепні хребетні за походженням породили більшість хребетних тварин та життя, яке існує на Землі в наші дні – «еволюційно кажучи, ми всі кісткові риби», каже Гілліс; міноги і міксини є живими залишками колись великої зграї примітивних хижацьких  безщелепних хребетних.
«Міноги є вугроподібними паразитами, які використовують свої зуби, щоб вчепитись в рибу і висмоктати кров. В той час як міксини харчуються мертвими тваринами».
Гілліс і його колеги використовували ембріонів маленького ската, щоб простежити ранній розвиток зябер через відстеження клітин. Скати це хрящові риби – ранній розгалужений родовід щелепних хребетних включає акул і скатів. 
Це зробило ската відмінною точкою для порівняння, щоб спробувати вивести примітивні анатомічні риси та умови розвитку в останнього загального предка безщелепних та щелепних.
«Ембріологія може нам сказати про еволюційний зв’язок між анатомічними особливостями в живих тварин. В той час палеонтологія може точно визначити, коли саме ці особливості з’являються вперше. Я думаю, що ця робота добре ілюструє, яким чином ці два напрямки досліджень можуть інформувати одне одного».

Джерело: http://www.cam.ac.uk
Підготувала студентка групи БЛБ-22 Шах Наталія
 
 

 
Чому слони сплять так мало?
 
Гелен Бріггс
BBC News
2 березня 2017
 
 
За слонами стежили у Національному парку Чобе в Ботсвані
Дикі африканські слони сплять найменше з усіх ссавців, виявили науковці.
Аби більше дізнатися про сон цих тварин, дослідники стежили за двома слонами в Ботсвані.
У зоопарках слони сплять протягом 4-6 годин на день, але у своєму природному середовищі вони відпочивають лише протягом двох годин, переважно в нічний час.
Слонихи-матріархи стада, за якими стежили вчені, іноді взагалі не спали протягом кількох днів.
За цей час вони проходили великі відстані - можливо для того, щоб уникнути левів або браконьєрів.
Кожні 3-4 дні вони входили у фазу швидкого сну (REM-фазу або фазу "швидкого руху очей"), коли вони спали лежачи, а не на ногах.
Професор Пол Мангер з Університету Вітватерсранда у ПАР каже, що такі звички спання роблять зі слона унікальну тварину.
"Слони - ссавці, що сплять найменше, і це, схоже, пов'язане з їхнім великим розміром", - сказав він BBC News.
"Схоже, що слони сплять лише раз на 3-4 дні. Оскільки ми знаємо, що у слонів гарна пам'ять, це ставить під сумнів теорію, за якою фаза швидкого сну сприяє консолідації пам'яті".

 
Слонів спорядили нашийниками із гіроскопами
Слони, що живуть у неволі, добре вивчені.
А от щоби дізнатися більше про їхній сон у дикій природі Мангер і його дослідники вживили науковий еквівалент фітнес-трекера під шкіру тулуба тварин.
Пристрій використовувався, аби фіксувати сон тварин, коли їхній тулуб був нерухомий протягом п'яти хвилин або більше.
Двох слонів також спорядили гіроскопом, щоб оцінити їхню позу під час сну.
За обома слонами стежили протягом п'яти тижнів.
"У нас виникла ідея, що слони сплять найменше з усіх ссавців, бо вони найбільші", - каже професор Мангер.
"Чому це відбувається, ми не зовсім розуміємо. Сон - це одна із загадок біології, яка разом із прийомом їжі і розмноженням є біологічним імперативом. Ми повинні спати, щоб вижити".
Фаза швидкого сну
Зазвичай великі ссавці сплять довше, ніж дрібні.
Наприклад, лінивці сплять близько 14 годин на день, а люди сплять протягом близько восьми годин.
Як виживають слони, які витрачають так мало часу на сон, лишається загадкою.
Науковці планують подальші дослідження на більшій кількості слонів, в тому числі на самцях.
Вони також хочуть дізнатися більше про фазу швидкого сну у слонів.
Ця фаза вважається дуже важливою для пам'яті.
Вона притаманна практично усім тваринам - і ссавцям, і птахам, і навіть ящіркам.
Більшість ссавців входять у REM-фазу щодня.
 
 

 
 Ґрифіндор!  Новий вид павука названо в честь «Сортувального капелюха»
 
Коли настав час називати новий вид павука, знайденого в Індії, не було ніяких сумнівів.
Нічний  представник павукоподібних, знайдений на гірському хребті Індійського західного Гату, виглядає дуже подібним на Сортувальний капелюх. Заманливо поцікавитись звідки Дж. К. Роулінг здобула своє натхнення. Індійські дослідники виявили павука, якому дали назву Eriovixia gryffindori у 2015 році і назвали його в честь Ґодрика Ґрифіндора, колишнього власника капелюха в книзі про Гаррі Поттера. Ще немає жодного слова про те, чи не був він виявлений, сидячи на чиїйсь голові.
 
 
 
Виявилось, що схожа форма тіла павука служить практичній меті: капелюхоподібна форма допомагає йому встромлятись поміж відмерлих листків, де він робить собі дім, щоб ховатись від хижаків. Дослідники виявили лише одну самку цього виду, тому поки ми ще не можемо знати чи самці розділяють незвичну схожість до головного убору чарівників.
Після відкриття, знахідка була формально опублікована в Індійському  арахнологічному журналі цього року,пізніше  провідний автор Джейвд Ахмед написав на сторінці Дж. Роулінг у соціальній межері Твіттер, щоб поділитись хорошою новиною: «Ми назвали павука в честь сортувального капелюха з фільмів!:) Зустрічайте Eriovixia gryffindori. Посилання на газету:  https://goo.gl/JZYe6A pic.twitter.com/Qwf1fid7W7».
 
 
 
«Це велика честь для мене! Вітання з відкриттям нового #фантастичного звіра!» - "ретвітнула" Дж. К. Роулінг.
Павук приєднується до ще декількох видів,  названих в честь персонажів і істот з серії книг.  Clevosaurus sectumsemper, вид зубастих древніх ящірок, названий як порочне ріжуче заклинання;  Dracorex hogwartsia, динозавр, який має явну схожість з драконами з книги; Thestral incognitus, жук-смердючка, якого важко знайти, і який має "невидимий скелет"  та  Ampulex dementor, вид оси, що «висмоктує душу» з тарганів, відкладаючи свої яйця всередину них.
Павук - сортувальний капелюх може отримати нагороду за найбільш точне відтворення пам’ятних речей Гаррі Поттера. 
 
Увага!Тільки не намагайтесь посадити собі одного на голову.

 
Підготувала : Галан Софія
 

 
У НОРВЕГІЇ ЗНАЙШЛИ МЕРТВОГО КИТА ІЗ МАЙЖЕ ПІВСОТНЕЮ ПОЛІЕТИЛЕНОВИХ ПАКЕТІВ У ШЛУНКУ
 
 
Спеціалісти вважають, що до 2050 року у Світовому океані буде більше пластику, аніж риби.
Дослідники з Університету Бергена були шоковані тим, що виявили близько 30 поліетиленових пакетів у шлунку кита. Його тушу виловили біля узбережжя західної Норвегії. Про це повідомляє Seeker Network.
За словами учених, це є недивним, адже кількість пластикових відходів у морі тільки збільшується й до того ж вони не підлягають біохімічному розкладу.
"Шлунок кита був сповнений пластикових пакетів і упаковок з етикетками датською та англійською мовами", - сказав зоолог Тер'є Лайлвенд з університету Бергена.
Також, за його словами, тварина була вкрай виснажена, про що свідчить її шлунок та стан в якому ссавець опинився на мілині.
Зазначається, що ймовірно робота кишечника кита блокувалась пластиковими відходами, викликаючи сильний біль у тварини.
"Результати не є несподіваними, але, очевидно, це сумно, що кількість відходів виявлена в таких великих кількостях", - зазначив зоолог.
За оцінками експертів, існує п'ять трильйонів одиниць пластикових відходів, що наразі перебувають у Світовому океані, вбиваючи тим самим незліченну кількість тварин.
За невтішними підрахунками спеціалістів, вже до 2050 року у Світовому океані буде більше пластику, аніж риби.
Нагадаємо, вперше вимірявши рівень органічних забруднювальних речовин у глибоких западинах морського дна (у тому числі Маріанської), вчені з'ясували, що в організмі місцевих тварин у великій кількості накопичуються токсичні хімікати. Фахівці підозрюють, що високий рівень відходів у Маріанській западині пояснюється її близькістю до китайських промислових районів.
 
Джерела:
 

 
Гепард – чемпіон з гальмування :)
 
 
Гепард - чемпіон з гальмування. Ще здавна відомо, що гепарди – найшвидші тварини на Землі; саме швидкість – їхня невід’ємна та найбільш ефективна зброя при полюванні. Щоб розігнатися з нульової швидкості до 75 кілометрів за годину, хижаку необхідно  всього-навсього  2 секунди, а максимальна швидкість при бігу може сягати навіть 100 км/год. Таких високих показників не мають не те що інші тварини, наприклад, собаки чи спортивні коні, а й далеко не кожен спортивний автомобіль може зрівнятися з його величністю гепардом. До сих пір зоологи були впевнені, що статус неймовірно вправного мисливця гепарди заробили собі за рахунок швидкості бігу, оскільки ніяка тварина не наздожене гепарда і не втече від нього. Британські вчені розробили спеціальні високотехнологічні нашийники, щоб перевірити цю теорію, бо раніше дослідження ніколи в диких умовах не проводилися, і виявилось, що головна перевага гепарда – вміння бути маневреним і правильно не тільки розганятися, а й гальмувати. 
Нашийники розроблялися командою науковців під керівництвом Алана Уілсона, професора Королівського ветеринарного коледжу в Хатсвілді, близько 10 років. За словами вченого, для того, щоб максимально точно простежити місцезнаходження “спринтера” у будь-який момент, його швидкість і напрямок руху, у ці пристрої довелося вбудувати безліч сенсорів, серед яких датчики GPS, вимірювачі моменту інерції, датчики прискорення, гіроскопи, магнітометри… Кожен із необхідних для дослідження параметрів вимірюється зоологами 300 разів на секунду, щоб слідкувати за поведінкою тварини в реальному часі. Використовуючи ці параметри, можна визначити потужність, яку розвиває звір, сили, які діють при цьому, а також зчеплення лап з ґрунтом.
Учасники наукової групи відправилися в Ботсвану, на південь Африки, і відловили 5 у майбутньому піддослідних гепардів на схід від дельти Окаванго. На кожного з гепардів було одягнено розроблений зоологами нашийник, і після цього команда Уілсона спостерігала за зміною параметрів руху тварин з автомобіля та легкомоторного літака. Це здійснювалося за рахунок радіоприймачів, заздалегідь встановлених у транспортних засобів, які реєстрували сигнали, що надходили від незвичайних нашийників.
Hа великий подив Уілсона, виявилось, що в дикій природі гепарди полюють далеко не на максимальній швидкості, середній показник якої становив всього лише 50 км/год. Хижаки й справді інколи розвивали швидкість до 90 км/год, але траплялося це тільки 1-2 рази на день на коротких дистанціях довжиною близько 173 м впродовж 1-2 секунд. Окрім того, дослідження показали, що основний секрет гепардів – маневреність, здатність влучно змінювати напрямок руху, прискорювати рух і, коли це необхідно, гальмувати.
Один із інструментів, які забезпечують гепардам можливість вправно гальмувати, – їхні кігті. Вони втягуються у проміжки між подушечками пальців лише частково, що взагалі не характерно для представників родини котячих, а тому завдяки ним на різких маневрах забезпечується надійний контакт з ґрунтом. Таким чином, зчеплення гепардових лап з ґрунтом краще, ніж у будь-якої автомобільної шини. В момент максимального прискорення найшвидший із піддослідних гепардів британських дослідників розвивав потужність до 100 Вт на кілограм маси тіла, що, для порівняння, у чотири рази перевищує показник ямайського спортсмена Усейна Болта, багаторазового олімпійського чемпіона та чемпіона з бігу на короткі дистанції. Не менш важливим результатом дослідження виявилося те, що гепарди полюють і в густих чагарниках, а не лише на відкритій місцевості, як вважалося раніше, тобто успіх у полюванні їм приносить все ж таки вертлявість, а не швидкість.
 
Джерело:  http://cikave.org.ua
                                                                                                                    Підготував : Братійчук Дмитро
 
 

 
Птахи допоможуть врятувати планету від глобального потепління

Вчені дізналися, чому над місцем злету «північних» птахів знижується температура повітря та утворюються аномальні хмари.
Протягом двох років група міжнародних вчених досліджувала склад хмар, які скупчуються в теплі місяці року над канадською Арктикою, - передає «fainaidea».
 
 
 
Беручи проби повітря, фахівці зафіксували різке підвищення аміаку у повітрі.
Як виявилося, хмари через аміак у їх складі відбивають світло і таким чином знижують температуру повітря.
Цікаво, що такі хмари утворюються лише над великим скупченням птахів, де відбуваються значні випари аміаку.
«Знову виявлені і захоплюючі еколого-атмосферні зв'язки підкреслюють взаємозв'язок багатьох компонентів кліматичної системи Землі», - сказав Джефф Пірс, професор атмосферних наук в університеті штату Колорадо.
Вчені припускають, що нове відкриття зможе допомогти у вирішенні проблем з глобальним потеплінням на планеті.

Джерело: http://vgolos.com.ua 
 

 
Вчені виявили близько 1500 невідомих вірусів
Група дослідників з Австралії і Китаю відкрила близько 1500 нових вірусів.
Результати дослідження опубліковані у журналі «Nature», повідомляє BBC.
Зазначено, що для роботи над проектом вірусологи зібрали колекцію з понад 220 видів безхребетних, зокрема комах і павуків, виділили зразки їх РНК і розшифрували ланцюжок, використовуючи найсучасніші методи молекулярної генетики.
Відсортувавши і проаналізувавши отриману інформацію, вчені виявили сотні невідомих науці вірусів.
 

Дослідження проводилися в лабораторіях Китайського центру з профілактики хвороб і контролю за вогнищами їх виникнення.
За словами співробітника Інституту з контролю і запобігання інфекційним захворюванням Чжана Юнчжена, результати роботи дослідників ставлять під сумнів загальноприйняту нині класифікацію вірусів.
Деякі з виявлених РНК-вірусів настільки відрізняються від вже відомих науці, що цілком можуть бути віднесені до самостійних родин.
Крім того, вірусологи виявили зв'язок між еволюцією вірусу і його носія, і ця обставина здатна радикально змінити явлення людей про походження життя на Землі.
 
Джерело: http://vgolos.com.ua
 
 


Коні можуть спілкуватися з людьми - науковці
 
Коні долучилися до обмеженої групи тварин, які здатні спілкуватися, вказуючи на символи.
Використовуючи моркву як заохочення, науковці навчили коней торкатися мордами певної дощечки, якщо вони хочуть одягнути попону.

 
"Прохання" коней збігалися із відповідною погодою, тож це наводить на думку, що їхній вибір був невипадковий, кажуть фахівці.
Досить небагато тварин здатні, подібно до людей, виражати свої побажання, вказуючи на речі. Це, зокрема, мавпи та дельфіни.
Керівник дослідження доктор СесиліяМейделл із Норвезького ветеринарного інституту каже, що науковці хотіли знайти спосіб спитати коня, хоче він одягнути попону чи ні.
У північних країнах коней часто одягають за будь-якої погоди.
"Думаю, наша робота розширила уявлення про пізнавальні здібності коней - про те, чого вони можуть навчитися, і як вони думають", - сказала науковець BBC News.
"Коней часто вважають не дуже розумними, але наше дослідження показує, що якщо використовувати правильні методи, вони можуть спілкуватися, висловлювати свій погляд і приймати рішення, які здаються розумними навіть для нас", - каже пані Мейделл.
Науковці і конячий тренер працювали із 23 конями.
Спершу тварин учили підходити до дошки, яку повісили на паркані і торкатися її мордою.
Потім їх навчили розрізняти символи на дощечках: горизонтальна риска - вдягнути ковдру, вертикальна - зняти ковдру, порожня дощечка - лишити без змін.
Нарешті коням допомогли пов'язати певну дію із символом.
На кінець навчання кінь міг показати, холодно йому чи гаряче, підійшовши до певної дошки і попросивши вдягнути чи зняти попону.
Коні просили про одяг у вологу, вітряну і холодну погоду, але ходили без попони, коли було сонячно, кажуть дослідники.
На їхню думку, це демонструє, що коні роблять вибір залежно від власної мотивації, а не мотивації тренера.
 
 
Джерела: http://www.bbc.com
 
 
 
26.10.2016
 
Підготувала: Настя Зазуля  


 
Слизні – як гніздові хижаки птахів
 


На території Європи деякі слизні можуть атакувати пташенят дрібних співочих птахів у гніздах, завдаючи їм травм, що іноді призводять до смерті – такий висновок огляду польських орнітологів Катаржини Туржанської та Юстини Чачульської, опублікованого у Journal of Avian Biology.

Під час спостережень за гніздом із виводком кропив’янки сірої (Sylvia communis) орнітологи з Вроцлавського та Зеленогорського університетів помітили поряд з трьома пташенятами особину широко поширеного іспанського слизняка (Arion vulgaris); наступного дня слизняка у гнізді не спостерігали, однак двоє пташенят виявилися мертвими, а один зник. Відтак, дослідники почали збирати інформацію про подібні зареєстровані випадки.

Виявилось, що починаючи з 1922 року в Європі нечасто, однак періодично реєструвались випадки нападів слизняків роду Arion (Mollusca: Gastropoda: Pulmonata: Arionidae), таких як слизень чорний (Arion ater), слизень червоний (Arion rufus) та слизень іспанський, на пташенят дрібних співочих птахів, що гніздяться на землі чи низько над землею, наприклад, в траві.

Тактика слизнів наступна: коли він потрапляє у гніздо (вірогідно, це стається випадково, хоча достеменно це ще невідомо), він починає радулою "поглинати" найбільш доступні ділянки тіла пташенят. Вік пташенят, їх сліпота та відсутність оперення ніяк не дозволяють їм ні втекти від молюска, ні чинити опір, зважаючи на його великі розміри. Результатом цього стають травми покривів тіла, очей, несформованих дзьобів, відмічене навіть пошкодження кістки, що в сумі часто призводить до смерті.

Під час наступних натурних досліджень Чачульською також помічено, що окрім пташенят, жертвою слимаків ставали також і яйця: за достатню кількість часу слизняк виявився здатним зробити отвір у шкарлупі.

Однак, не менш цікавою є реакція дорослих птахів на присутність молюска в гнізді – його просто не помічають. Описано випадок, коли самка кропив’янки сірої продовжувала насиджувати яйця разом зі слимаком. Британські вчені висувають припущення, що під час гніздового періоду, та й взагалі, дрібні співочі птахи не вбачають у слимаках ворогів, якими є воронові птахи, вивірки, щурі, куницеві. Окрім того, можливо, що з урахуванням маси слимаків даного роду та розмірів, скажімо, тих же кропив’янок, птах просто не здатен викинути слимака з гнізда.

Вибірка досліджених гнізд та випадків не дозволяє сказати, наскільки часто слизняки харчуються подібним чином. Однак відмічається, що ріст чисельності популяції та розширення ареалу молюсків може стати серйозною загрозою для ряду гніздових горобиних птахів Європи.

 

Джерела: 


K. Turzańska et al. Arion slugs as nest predators of small passerine species – a review. Journal of Avian Biology. Published online August 13, 2016. doi: 10.1111/jav.01189


Підготував: Олексій Дубовик
 

 

Вчені прийшли до висновку, що динозаври вимерли б і без метеориту

 

На момент падіння метеорита, який, за однією з теорій, знищив увесь надряд Dinosauria, ці рептилії вже знаходилися на шляху до вимирання.

 

 

Як стверджується в дослідженні вчених з університетів Рідінгу та Брістоля (Universities of Reading and Bristol), до кінця Крейдяного періоду (близько 66 млн років тому) багато видів динозаврів були на межі вимирання, або на шляху до нього.

Падіння астероїда і викликана ним вулканічна активність все ще вписуються в рамки нової теорії, однак, на думку вчених, вони лише поставили крапку у процесі, який тривав не один мільйон років.

Як показали комплексні дослідження рештків древніх плазунів, їх загальна чисельність стабільно зменшувалася протягом 50 млн років, що передували падінню метеорита. Причиною цього стала нездатність динозаврів пристосуватися до мінливого клімату.

Варто відзначити, що вчені приходять до подібного висновку не вперше. Раніше група дослідників із США, проаналізувавши структуру скелетів динозаврів одних і тих же видів, але з різних часових періодів, також встановила, що близько 150 видів плазунів до кінця Крейдяного періоду знаходилися на шляху до зникнення.

Дослідження американських вчених, утім, стосувалося тільки нелітаючих динозаврів. Вони відзначали, що швидше за все вимирали великі травоїдні рептилії, на кшталт трицератопса.


Джерело: http://www.unian.uahttp://www.reading.ac.uk

 

Більше інформації тут: Dinosaurs in decline tens of millions of years before their final extinction

  


 

Вчені створили найбільшу бібліотеку звуків кажанів

 

З метою збереження рідкісних видів кажанів вчені з усіх країн зібрали найбільшу бібліотеку видаваних ними звуків - понад 4500 сигналів 130 видів, що живуть у Мексиці і становлять половину від загального числа кажанів, що зустрічаються там.

 

 

Дослідження було опубліковане в журналі Methods in Ecology and Evolution.

Міжнародна група вчених-дослідників з Кембріджського університету і Лондонського зоологічного товариства розробила спеціальну бібліотеку звуків і новий спосіб їх класифікації для точного і швидкого визначення виду кажанів. Для аудіо-бібліотеки вперше використовувалася автоматична класифікація широкого розмаїття видів, більшість з яких до цього було досить складно визначити.

Дана колекція звуків кажанів дозволяє фіксувати будь-які зміни в біорізноманітність і доповнювати інформацію про зони проживання кажанів у віддалених регіонах Мексики.

 

Джерело:  http://ecology.unian.ua

 

Більше інформації тут: Acoustic identification of Mexican bats based on taxonomic and ecological constraints on call design

 



Учені: В острівних птахів поступово атрофуються крила, вони втрачають здатність до польоту

Орнітологи з Університету штату Монтана виявили тенденції у зміні форми тіла острівних птахів: у таких пернатих поступово атрофуються крила, тому вони втрачають здатність літати.

 

Найбільше такій тенденції піддаються, зокрема, острівні колібрі / wikipedia.org/Guayacancr

 

Про це йдеться у дослідженні в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences, передає Газета.ру.

Раніше вченими було доведено, що птахи втрачають здатність літати, як правило, на тих територіях, де немає хижаків. Більшість нині нелітаючих птахів мають одного давнього предка. У ході останньої роботи американські орнітологи вирішили перевірити, чи є дійсно зміни в будові тіла острівних птахів порівняно з їхніми літаючими родичами, що живуть на різних континентах.

Один з авторів дослідження розповів, що в острівних птахів поступово спостерігається атрофія м'язів, які необхідні для польоту, але при цьому подовжуються ноги. Ті ж самі процеси колись протікали в організмі птахів, остаточно втратили здатність літати.

Вчені з'ясували, що сьогодні найбільше такій тенденцій піддаються острівні колібрі, мухоловки, танагри, фруктові голуби і зимородки, родичі яких ніколи не переходили у розряд нелітаючих птахів.

Вчені підтвердили дані про те, що невелика кількість або відсутність хижих видів впливає на зміну будови тіла, при цьому вони додали, що розмір острова також має значення. Чим менша площа території та кількість хижаків, тим рідше птахи переміщаються повітрям, зазначили орнітологи.

Вчені визнають, що засмучені цим фактом, оскільки одного разу названі птахи можуть втратити здатність до польоту, тому що переміщення повітрям є для них основним способом пошуку їжі. Однак за рахунок паралельного збільшення довжини ніг і розвитку мускулатури птахи можуть пристосуватися до іншої системи живлення.

  

Джерело: http://ecology.unian.ua

  

Більше інформації тут: Predictable evolution toward flightlessness in volant island birds



 

Коли їжі мало, батьки вигодовують спочатку найздоровіших пташенят, а коли багато - найслабших

 


 

Рис. 1. Пташенята великого яструба (Accipiter gentilis) пищать, привертаючи увагу батьків і вимагаючи їжі. У цього виду інтенсивний писк означає тяжке становище пташеня. Подібні сигнали батькам подають і пташенята вюрків, лугових щевриків, деяких видів мартинів, американських зябликів. У пташенят є й інші способи звернути увагу на свої потреби - наприклад, широко розкритий дзьобик. Фото з сайту pinterest.com

 

Пташенята користуються різними способами для залучення батьківської уваги і отримання своєї частки батьківського піклування: вони голосно пищать, кличучи батьків, широко розкривають яскраво і часом навіть вигадливо пофарбовані дзьоби, витягують шиї, піднімаючи над братами і сестрами. Які з цих сигналів найбільш значущі для батьків, яких пташенят вони стануть годувати в першу чергу? Вчені з'ясували, що батьки більше реагують на сигнали, що вказують на здоров'я і силу пташеня, - яскраве забарвлення дзьоба або великий розмір тіла. Але в разі стабільних умов з рясним кормом вони годують спочатку тих, хто голосніше пищить, сигналізуючи про своє тяжке положення. Така стратегія має очевидне еволюційну перевагу, забезпечуючи високу ймовірність виживання потомства як в стабільних, так і в нестабільних умовах. Крім того, це пояснює співіснування різних прийомів залучення батьківської уваги у пташенят.


Птахи під час вигодовування пташенят витрачають багато енергії. Якщо порівнювати з людиною, то можна говорити про енерговитрати спортсмена під час багатоденної велогонки Тур-де-Франс. Таке порівняння засноване на співвідношенні показників рівня метаболізму в спокійні періоди життя і під час активних дій - батьківських зусиль в разі птахів і велогонок в разі людини. Звідси зрозуміло, наскільки важливо для птахів направити свої зусилля на досягнення перемоги - на вирощування максимального числа нащадків.


Як птахи розподіляють свої зусилля і вибирають пташенят, яких треба годувати в першу чергу? На це питання відповідали дослідники з зоологічного факультету Оксфордського університету і відділення наук про тварин Вагенінгенского університету (Нідерланди). Вони вивчили процес годування пташенят у 143 видів птахів з різними відносинами між батьками і дітьми. Для цього залучалися дані з літератури (306 спостережень) і власні дані авторів.


Репродуктивні стратегії птахів сильно відрізняються. Наприклад, батьки деяких видів відкладають не відразу всі яйця, а по одному, через певні проміжки часу, але при цьому до насиджування приступають відразу в міру появи яєць. В результаті пташенята вилуплюються з відомої черговістю, і процес годування розподіляється нерівномірно. У інших видів насиджування починається після закінчення відкладання яєць і, відповідно, весь виводок батьки починають годувати одночасно. Також вчені розрізняли групи видів по поведінки голодних пташенят: види, голодні пташенята яких пищать, кличучи батьків, відокремлювали від видів, пташенята яких широко розкривають яскраво забарвлені дзьоби. У числі важливих параметрів вибору для годування розглядався і розмір тіла пташеняти (рис. 2).