Флуоресценція у жаб
 
 
            Джунглі Південної Америки стали домівкою для великої кількості різноманітних земноводних. Там ви можете знайти надзвичайно отруйного дереволаза або червонооку райку, яка дуже нагадує якогось персонажа з мультфільму. У цей екзотичний ряд вчені додали ще один вид, який випромінює світло, – Hypsiboas punctatus.
Якби ви зустріли цей вид вдень, ви би не побачили нічого дивного. Hypsiboas punctatus виглядає, як звичайна тропічна жаба та має на своїй, здебільшого зеленій, спині охайні цятки, розміром з горошину. Але все змінюється, якщо ви піднесете ультрафіолетове світло.
 
Як зазначає автор статті у Nature, Hypsiboas punctatus виявилась першим земноводним з природною фруоресценцією, яку відкрила наука.
 
 
Флуоресценція виникає, коли поверхня поглинає світло з короткими хвилями та перевипромінює його у довгих хвилях. Тож, коли ультрафіолет (короткі хвилі) потрапляють на флуоресцентний об’єкт, він випромінює назад видиме світло, представлене моторошним зеленим, синім або червоним світінням.
У природі флуоресценція поширена у підводних мешканців: риб, акул, коралів та навіть черепах, однак таку особливість значно складніше знайти у сухопутних тварин. Досі флуоресценцію на суші спостерігали в окремих видів папуг та скорпіонів.
 
У чому криється причина природної зеленої флуоресценції цяткової жаби достеменно невідомо. Вчені припускають, що це може взагалі не бути важливим для виживання цього виду. А здатність до випромінювання світла може бути пов’язана виключно з наявністю певних молекул у шкірі тварин.
Команда біологів також з’ясувала, що Hypsiboas punctatus випромінює довгі хвилі у спектрі, який бачать інші жаби того самого виду. Природна флуоресценція робить цю екзотичну жабу на 30% яскравішою у сутінках, а також на 19% яскравішою, коли Місяць уповні. Цей факт може бути лише збігом, однак це може також свідчити, що флуоресценція робить їх помітнішими вночі, коли вони найбільш активні.
 
Підготувала студентка групи БЛБ-22 Шах Наталія

Джерело: http://www.pnas.org
 
 

 
Вчені знайшли найбільший в світі слід велетенського динозавра
 
Науковці виявили на узбережжі північно-західної Австралії найбільший зафіксований слід динозавра
Довжина відбитку ноги стародавньої істоти становить 1,75 метр, повідомляє видання CNN.
 
 
Знайдений відбиток належить травоїдній тварині під назвою зауропод, висота якої становила понад 5 метрів.
Зауроподи, що існували на планеті близько 200 - 85 мільйонів років тому, мали довгі шеї та, зазвичай, подорожувати у великих стадах. 
 
Понад те, на цій території знайшли сліди ще 21 виду динозаврів, вік деяких з яких становить 140 мільйонів років. За словами дослідників, це найбільша кількість відбитків, знайдених в одному місці.
 
 
Джерело: http://espreso.tv
 

 
 ГЛИБИННЕ ПОХОДЖЕННЯ ЕВОЛЮЦІЇ ЗЯБР ПЕРЕДБАЧАЄ АКТИВНИЙ СПОСІБ ІСНУВАННЯ РАННІХ ХРЕБЕТНИХ
«Наша робота передбачає,
що фізіологічні інновації зябер сталися в той же час,
як і перехід від пасивного способу життя
до активного в деяких з наших ранніх предків»
Andrew Gillis
 
Дослідження ембріона риби вказує на те, що останніми загальними предками хребетних були тварини з зябрами – це повернення попереднього наукового розуміння і доповнено недавніми палеонтологічними знахідками.
 
 
Нове дослідження показало, що зябра виникли набагато давніше в еволюційній історії, ніж вважалося раніше. Отримані дані підтверджують ідею, що зябра еволюціонували до останнього загального предка всіх хребетних, допомагаючи полегшити перехід від нерухомого способу життя фільтратора до активного плаваючого хижака. 
Дослідження, опубліковане в журналі Current Biology  показує, що зябра розвиваються з тієї ж ембріональної тканини в щелепних та безщелепних хребетних – це дві лінії, що розходяться у нашому генеалогічному дереві дуже рано.
Щелепні хребетні тварини – такі як риби, птахи і ссавці – складають 99% всіх живих хребетних тварин, в тому числі і нас. Безщелепні хребетні включають паразитичних міног та міксин: вугроподібні істоти, які розходилися у генеалогічному дереві більше 400 млн років тому. 
Попередня робота в цій галузі займається виготовленням тонких зрізів ембріонів риб для вивчення схеми їх росту і розвитку. Це змусило вчених вважати, що зябра були сформовані з різних тканин: внутрішній шар – ентодерма (у безщелепних хребетних); зовнішній шар – ектодерма (у щелепних хребетних). 
Біологи Кембриджського університету використовували флуоресцентні маркування для фарбування клітинних мембран в ембріонів, щоб відстежувати процес їх динамічного розвитку. Цей експеримент показав, що в даний час зябра щелепних з’являються з одних і тих же внутрішніх облицювальних клітин, як і у безщелепних.
Дослідники говорять, що це переконливі докази того, що зябра еволюціонували лише один раз, набагато раніше, ніж навіть розходження з безщелепними, отже предок всіх хребетних є більш анатомічно складною істотою.
«Зябра у хребетних є спеціальними органами дихання у голові, замість того, щоб дихати виключно через шкіру по всьому тілу. Ми не можемо сказати, чи стали ці ранні тварини активніші і чи необхідно розвивати новий дихальний механізм. Або ж якщо це була зяброва еволюція, то щось дозволяло їм рухатися швидше».
У той час як щелепні хребетні за походженням породили більшість хребетних тварин та життя, яке існує на Землі в наші дні – «еволюційно кажучи, ми всі кісткові риби», каже Гілліс; міноги і міксини є живими залишками колись великої зграї примітивних хижацьких  безщелепних хребетних.
«Міноги є вугроподібними паразитами, які використовують свої зуби, щоб вчепитись в рибу і висмоктати кров. В той час як міксини харчуються мертвими тваринами».
Гілліс і його колеги використовували ембріонів маленького ската, щоб простежити ранній розвиток зябер через відстеження клітин. Скати це хрящові риби – ранній розгалужений родовід щелепних хребетних включає акул і скатів. 
Це зробило ската відмінною точкою для порівняння, щоб спробувати вивести примітивні анатомічні риси та умови розвитку в останнього загального предка безщелепних та щелепних.
«Ембріологія може нам сказати про еволюційний зв’язок між анатомічними особливостями в живих тварин. В той час палеонтологія може точно визначити, коли саме ці особливості з’являються вперше. Я думаю, що ця робота добре ілюструє, яким чином ці два напрямки досліджень можуть інформувати одне одного».

Джерело: http://www.cam.ac.uk
Підготувала студентка групи БЛБ-22 Шах Наталія
 
 

 
Чому слони сплять так мало?
 
Гелен Бріггс
BBC News
2 березня 2017
 
 
За слонами стежили у Національному парку Чобе в Ботсвані
Дикі африканські слони сплять найменше з усіх ссавців, виявили науковці.
Аби більше дізнатися про сон цих тварин, дослідники стежили за двома слонами в Ботсвані.
У зоопарках слони сплять протягом 4-6 годин на день, але у своєму природному середовищі вони відпочивають лише протягом двох годин, переважно в нічний час.
Слонихи-матріархи стада, за якими стежили вчені, іноді взагалі не спали протягом кількох днів.
За цей час вони проходили великі відстані - можливо для того, щоб уникнути левів або браконьєрів.
Кожні 3-4 дні вони входили у фазу швидкого сну (REM-фазу або фазу "швидкого руху очей"), коли вони спали лежачи, а не на ногах.
Професор Пол Мангер з Університету Вітватерсранда у ПАР каже, що такі звички спання роблять зі слона унікальну тварину.
"Слони - ссавці, що сплять найменше, і це, схоже, пов'язане з їхнім великим розміром", - сказав він BBC News.
"Схоже, що слони сплять лише раз на 3-4 дні. Оскільки ми знаємо, що у слонів гарна пам'ять, це ставить під сумнів теорію, за якою фаза швидкого сну сприяє консолідації пам'яті".

 
Слонів спорядили нашийниками із гіроскопами
Слони, що живуть у неволі, добре вивчені.
А от щоби дізнатися більше про їхній сон у дикій природі Мангер і його дослідники вживили науковий еквівалент фітнес-трекера під шкіру тулуба тварин.
Пристрій використовувався, аби фіксувати сон тварин, коли їхній тулуб був нерухомий протягом п'яти хвилин або більше.
Двох слонів також спорядили гіроскопом, щоб оцінити їхню позу під час сну.
За обома слонами стежили протягом п'яти тижнів.
"У нас виникла ідея, що слони сплять найменше з усіх ссавців, бо вони найбільші", - каже професор Мангер.
"Чому це відбувається, ми не зовсім розуміємо. Сон - це одна із загадок біології, яка разом із прийомом їжі і розмноженням є біологічним імперативом. Ми повинні спати, щоб вижити".
Фаза швидкого сну
Зазвичай великі ссавці сплять довше, ніж дрібні.
Наприклад, лінивці сплять близько 14 годин на день, а люди сплять протягом близько восьми годин.
Як виживають слони, які витрачають так мало часу на сон, лишається загадкою.
Науковці планують подальші дослідження на більшій кількості слонів, в тому числі на самцях.
Вони також хочуть дізнатися більше про фазу швидкого сну у слонів.
Ця фаза вважається дуже важливою для пам'яті.
Вона притаманна практично усім тваринам - і ссавцям, і птахам, і навіть ящіркам.
Більшість ссавців входять у REM-фазу щодня.
 
 

 
 Ґрифіндор!  Новий вид павука названо в честь «Сортувального капелюха»
 
Коли настав час називати новий вид павука, знайденого в Індії, не було ніяких сумнівів.
Нічний  представник павукоподібних, знайдений на гірському хребті Індійського західного Гату, виглядає дуже подібним на Сортувальний капелюх. Заманливо поцікавитись звідки Дж. К. Роулінг здобула своє натхнення. Індійські дослідники виявили павука, якому дали назву Eriovixia gryffindori у 2015 році і назвали його в честь Ґодрика Ґрифіндора, колишнього власника капелюха в книзі про Гаррі Поттера. Ще немає жодного слова про те, чи не був він виявлений, сидячи на чиїйсь голові.
 
 
 
Виявилось, що схожа форма тіла павука служить практичній меті: капелюхоподібна форма допомагає йому встромлятись поміж відмерлих листків, де він робить собі дім, щоб ховатись від хижаків. Дослідники виявили лише одну самку цього виду, тому поки ми ще не можемо знати чи самці розділяють незвичну схожість до головного убору чарівників.
Після відкриття, знахідка була формально опублікована в Індійському  арахнологічному журналі цього року,пізніше  провідний автор Джейвд Ахмед написав на сторінці Дж. Роулінг у соціальній межері Твіттер, щоб поділитись хорошою новиною: «Ми назвали павука в честь сортувального капелюха з фільмів!:) Зустрічайте Eriovixia gryffindori. Посилання на газету:  https://goo.gl/JZYe6A pic.twitter.com/Qwf1fid7W7».
 
 
 
«Це велика честь для мене! Вітання з відкриттям нового #фантастичного звіра!» - "ретвітнула" Дж. К. Роулінг.
Павук приєднується до ще декількох видів,  названих в честь персонажів і істот з серії книг.  Clevosaurus sectumsemper, вид зубастих древніх ящірок, названий як порочне ріжуче заклинання;  Dracorex hogwartsia, динозавр, який має явну схожість з драконами з книги; Thestral incognitus, жук-смердючка, якого важко знайти, і який має "невидимий скелет"  та  Ampulex dementor, вид оси, що «висмоктує душу» з тарганів, відкладаючи свої яйця всередину них.
Павук - сортувальний капелюх може отримати нагороду за найбільш точне відтворення пам’ятних речей Гаррі Поттера. 
 
Увага!Тільки не намагайтесь посадити собі одного на голову.

 
Підготувала : Галан Софія
 

 
У НОРВЕГІЇ ЗНАЙШЛИ МЕРТВОГО КИТА ІЗ МАЙЖЕ ПІВСОТНЕЮ ПОЛІЕТИЛЕНОВИХ ПАКЕТІВ У ШЛУНКУ
 
 
Спеціалісти вважають, що до 2050 року у Світовому океані буде більше пластику, аніж риби.
Дослідники з Університету Бергена були шоковані тим, що виявили близько 30 поліетиленових пакетів у шлунку кита. Його тушу виловили біля узбережжя західної Норвегії. Про це повідомляє Seeker Network.
За словами учених, це є недивним, адже кількість пластикових відходів у морі тільки збільшується й до того ж вони не підлягають біохімічному розкладу.
"Шлунок кита був сповнений пластикових пакетів і упаковок з етикетками датською та англійською мовами", - сказав зоолог Тер'є Лайлвенд з університету Бергена.
Також, за його словами, тварина була вкрай виснажена, про що свідчить її шлунок та стан в якому ссавець опинився на мілині.
Зазначається, що ймовірно робота кишечника кита блокувалась пластиковими відходами, викликаючи сильний біль у тварини.
"Результати не є несподіваними, але, очевидно, це сумно, що кількість відходів виявлена в таких великих кількостях", - зазначив зоолог.
За оцінками експертів, існує п'ять трильйонів одиниць пластикових відходів, що наразі перебувають у Світовому океані, вбиваючи тим самим незліченну кількість тварин.
За невтішними підрахунками спеціалістів, вже до 2050 року у Світовому океані буде більше пластику, аніж риби.
Нагадаємо, вперше вимірявши рівень органічних забруднювальних речовин у глибоких западинах морського дна (у тому числі Маріанської), вчені з'ясували, що в організмі місцевих тварин у великій кількості накопичуються токсичні хімікати. Фахівці підозрюють, що високий рівень відходів у Маріанській западині пояснюється її близькістю до китайських промислових районів.
 
Джерела:
 

 
Гепард – чемпіон з гальмування :)
 
 
Гепард - чемпіон з гальмування. Ще здавна відомо, що гепарди – найшвидші тварини на Землі; саме швидкість – їхня невід’ємна та найбільш ефективна зброя при полюванні. Щоб розігнатися з нульової швидкості до 75 кілометрів за годину, хижаку необхідно  всього-навсього  2 секунди, а максимальна швидкість при бігу може сягати навіть 100 км/год. Таких високих показників не мають не те що інші тварини, наприклад, собаки чи спортивні коні, а й далеко не кожен спортивний автомобіль може зрівнятися з його величністю гепардом. До сих пір зоологи були впевнені, що статус неймовірно вправного мисливця гепарди заробили собі за рахунок швидкості бігу, оскільки ніяка тварина не наздожене гепарда і не втече від нього. Британські вчені розробили спеціальні високотехнологічні нашийники, щоб перевірити цю теорію, бо раніше дослідження ніколи в диких умовах не проводилися, і виявилось, що головна перевага гепарда – вміння бути маневреним і правильно не тільки розганятися, а й гальмувати. 
Нашийники розроблялися командою науковців під керівництвом Алана Уілсона, професора Королівського ветеринарного коледжу в Хатсвілді, близько 10 років. За словами вченого, для того, щоб максимально точно простежити місцезнаходження “спринтера” у будь-який момент, його швидкість і напрямок руху, у ці пристрої довелося вбудувати безліч сенсорів, серед яких датчики GPS, вимірювачі моменту інерції, датчики прискорення, гіроскопи, магнітометри… Кожен із необхідних для дослідження параметрів вимірюється зоологами 300 разів на секунду, щоб слідкувати за поведінкою тварини в реальному часі. Використовуючи ці параметри, можна визначити потужність, яку розвиває звір, сили, які діють при цьому, а також зчеплення лап з ґрунтом.
Учасники наукової групи відправилися в Ботсвану, на південь Африки, і відловили 5 у майбутньому піддослідних гепардів на схід від дельти Окаванго. На кожного з гепардів було одягнено розроблений зоологами нашийник, і після цього команда Уілсона спостерігала за зміною параметрів руху тварин з автомобіля та легкомоторного літака. Це здійснювалося за рахунок радіоприймачів, заздалегідь встановлених у транспортних засобів, які реєстрували сигнали, що надходили від незвичайних нашийників.
Hа великий подив Уілсона, виявилось, що в дикій природі гепарди полюють далеко не на максимальній швидкості, середній показник якої становив всього лише 50 км/год. Хижаки й справді інколи розвивали швидкість до 90 км/год, але траплялося це тільки 1-2 рази на день на коротких дистанціях довжиною близько 173 м впродовж 1-2 секунд. Окрім того, дослідження показали, що основний секрет гепардів – маневреність, здатність влучно змінювати напрямок руху, прискорювати рух і, коли це необхідно, гальмувати.
Один із інструментів, які забезпечують гепардам можливість вправно гальмувати, – їхні кігті. Вони втягуються у проміжки між подушечками пальців лише частково, що взагалі не характерно для представників родини котячих, а тому завдяки ним на різких маневрах забезпечується надійний контакт з ґрунтом. Таким чином, зчеплення гепардових лап з ґрунтом краще, ніж у будь-якої автомобільної шини. В момент максимального прискорення найшвидший із піддослідних гепардів британських дослідників розвивав потужність до 100 Вт на кілограм маси тіла, що, для порівняння, у чотири рази перевищує показник ямайського спортсмена Усейна Болта, багаторазового олімпійського чемпіона та чемпіона з бігу на короткі дистанції. Не менш важливим результатом дослідження виявилося те, що гепарди полюють і в густих чагарниках, а не лише на відкритій місцевості, як вважалося раніше, тобто успіх у полюванні їм приносить все ж таки вертлявість, а не швидкість.
 
Джерело:  http://cikave.org.ua

                                                                                                                    Підготував : Братійчук Дмитро
 
 

 
Птахи допоможуть врятувати планету від глобального потепління

Вчені дізналися, чому над місцем злету «північних» птахів знижується температура повітря та утворюються аномальні хмари.
Протягом двох років група міжнародних вчених досліджувала склад хмар, які скупчуються в теплі місяці року над канадською Арктикою, - передає «fainaidea».
 
 
 
Беручи проби повітря, фахівці зафіксували різке підвищення аміаку у повітрі.
Як виявилося, хмари через аміак у їх складі відбивають світло і таким чином знижують температуру повітря.
Цікаво, що такі хмари утворюються лише над великим скупченням птахів, де відбуваються значні випари аміаку.
«Знову виявлені і захоплюючі еколого-атмосферні зв'язки підкреслюють взаємозв'язок багатьох компонентів кліматичної системи Землі», - сказав Джефф Пірс, професор атмосферних наук в університеті штату Колорадо.
Вчені припускають, що нове відкриття зможе допомогти у вирішенні проблем з глобальним потеплінням на планеті.

Джерело: http://vgolos.com.ua 
 

 
Вчені виявили близько 1500 невідомих вірусів

Група дослідників з Австралії і Китаю відкрила близько 1500 нових вірусів.
Результати дослідження опубліковані у журналі «Nature», повідомляє BBC.
Зазначено, що для роботи над проектом вірусологи зібрали колекцію з понад 220 видів безхребетних, зокрема комах і павуків, виділили зразки їх РНК і розшифрували ланцюжок, використовуючи найсучасніші методи молекулярної генетики.
Відсортувавши і проаналізувавши отриману інформацію, вчені виявили сотні невідомих науці вірусів.
 

Дослідження проводилися в лабораторіях Китайського центру з профілактики хвороб і контролю за вогнищами їх виникнення.
За словами співробітника Інституту з контролю і запобігання інфекційним захворюванням Чжана Юнчжена, результати роботи дослідників ставлять під сумнів загальноприйняту нині класифікацію вірусів.
Деякі з виявлених РНК-вірусів настільки відрізняються від вже відомих науці, що цілком можуть бути віднесені до самостійних родин.
Крім того, вірусологи виявили зв'язок між еволюцією вірусу і його носія, і ця обставина здатна радикально змінити явлення людей про походження життя на Землі.
 
Джерело: http://vgolos.com.ua
 
 


Коні можуть спілкуватися з людьми - науковці
 
Коні долучилися до обмеженої групи тварин, які здатні спілкуватися, вказуючи на символи.
Використовуючи моркву як заохочення, науковці навчили коней торкатися мордами певної дощечки, якщо вони хочуть одягнути попону.

 
"Прохання" коней збігалися із відповідною погодою, тож це наводить на думку, що їхній вибір був невипадковий, кажуть фахівці.
Досить небагато тварин здатні, подібно до людей, виражати свої побажання, вказуючи на речі. Це, зокрема, мавпи та дельфіни.
Керівник дослідження доктор СесиліяМейделл із Норвезького ветеринарного інституту каже, що науковці хотіли знайти спосіб спитати коня, хоче він одягнути попону чи ні.
У північних країнах коней часто одягають за будь-якої погоди.
"Думаю, наша робота розширила уявлення про пізнавальні здібності коней - про те, чого вони можуть навчитися, і як вони думають", - сказала науковець BBC News.
"Коней часто вважають не дуже розумними, але наше дослідження показує, що якщо використовувати правильні методи, вони можуть спілкуватися, висловлювати свій погляд і приймати рішення, які здаються розумними навіть для нас", - каже пані Мейделл.
Науковці і конячий тренер працювали із 23 конями.
Спершу тварин учили підходити до дошки, яку повісили на паркані і торкатися її мордою.
Потім їх навчили розрізняти символи на дощечках: горизонтальна риска - вдягнути ковдру, вертикальна - зняти ковдру, порожня дощечка - лишити без змін.
Нарешті коням допомогли пов'язати певну дію із символом.
На кінець навчання кінь міг показати, холодно йому чи гаряче, підійшовши до певної дошки і попросивши вдягнути чи зняти попону.
Коні просили про одяг у вологу, вітряну і холодну погоду, але ходили без попони, коли було сонячно, кажуть дослідники.
На їхню думку, це демонструє, що коні роблять вибір залежно від власної мотивації, а не мотивації тренера.
 
 
Джерела: http://www.bbc.com
 
 
 
26.10.2016
 
Підготувала: Настя Зазуля  


 
Слизні – як гніздові хижаки птахів
 


На території Європи деякі слизні можуть атакувати пташенят дрібних співочих птахів у гніздах, завдаючи їм травм, що іноді призводять до смерті – такий висновок огляду польських орнітологів Катаржини Туржанської та Юстини Чачульської, опублікованого у Journal of Avian Biology.

Під час спостережень за гніздом із виводком кропив’янки сірої (Sylvia communis) орнітологи з Вроцлавського та Зеленогорського університетів помітили поряд з трьома пташенятами особину широко поширеного іспанського слизняка (Arion vulgaris); наступного дня слизняка у гнізді не спостерігали, однак двоє пташенят виявилися мертвими, а один зник. Відтак, дослідники почали збирати інформацію про подібні зареєстровані випадки.

Виявилось, що починаючи з 1922 року в Європі нечасто, однак періодично реєструвались випадки нападів слизняків роду Arion (Mollusca: Gastropoda: Pulmonata: Arionidae), таких як слизень чорний (Arion ater), слизень червоний (Arion rufus) та слизень іспанський, на пташенят дрібних співочих птахів, що гніздяться на землі чи низько над землею, наприклад, в траві.

Тактика слизнів наступна: коли він потрапляє у гніздо (вірогідно, це стається випадково, хоча достеменно це ще невідомо), він починає радулою "поглинати" найбільш доступні ділянки тіла пташенят. Вік пташенят, їх сліпота та відсутність оперення ніяк не дозволяють їм ні втекти від молюска, ні чинити опір, зважаючи на його великі розміри. Результатом цього стають травми покривів тіла, очей, несформованих дзьобів, відмічене навіть пошкодження кістки, що в сумі часто призводить до смерті.

Під час наступних натурних досліджень Чачульською також помічено, що окрім пташенят, жертвою слимаків ставали також і яйця: за достатню кількість часу слизняк виявився здатним зробити отвір у шкарлупі.

Однак, не менш цікавою є реакція дорослих птахів на присутність молюска в гнізді – його просто не помічають. Описано випадок, коли самка кропив’янки сірої продовжувала насиджувати яйця разом зі слимаком. Британські вчені висувають припущення, що під час гніздового періоду, та й взагалі, дрібні співочі птахи не вбачають у слимаках ворогів, якими є воронові птахи, вивірки, щурі, куницеві. Окрім того, можливо, що з урахуванням маси слимаків даного роду та розмірів, скажімо, тих же кропив’янок, птах просто не здатен викинути слимака з гнізда.

Вибірка досліджених гнізд та випадків не дозволяє сказати, наскільки часто слизняки харчуються подібним чином. Однак відмічається, що ріст чисельності популяції та розширення ареалу молюсків може стати серйозною загрозою для ряду гніздових горобиних птахів Європи.

 

Джерела: 


K. Turzańska et al. Arion slugs as nest predators of small passerine species – a review. Journal of Avian Biology. Published online August 13, 2016. doi: 10.1111/jav.01189


Підготував: Олексій Дубовик
 

 

Вчені прийшли до висновку, що динозаври вимерли б і без метеориту

 

На момент падіння метеорита, який, за однією з теорій, знищив увесь надряд Dinosauria, ці рептилії вже знаходилися на шляху до вимирання.

 

 

Як стверджується в дослідженні вчених з університетів Рідінгу та Брістоля (Universities of Reading and Bristol), до кінця Крейдяного періоду (близько 66 млн років тому) багато видів динозаврів були на межі вимирання, або на шляху до нього.

Падіння астероїда і викликана ним вулканічна активність все ще вписуються в рамки нової теорії, однак, на думку вчених, вони лише поставили крапку у процесі, який тривав не один мільйон років.

Як показали комплексні дослідження рештків древніх плазунів, їх загальна чисельність стабільно зменшувалася протягом 50 млн років, що передували падінню метеорита. Причиною цього стала нездатність динозаврів пристосуватися до мінливого клімату.

Варто відзначити, що вчені приходять до подібного висновку не вперше. Раніше група дослідників із США, проаналізувавши структуру скелетів динозаврів одних і тих же видів, але з різних часових періодів, також встановила, що близько 150 видів плазунів до кінця Крейдяного періоду знаходилися на шляху до зникнення.

Дослідження американських вчених, утім, стосувалося тільки нелітаючих динозаврів. Вони відзначали, що швидше за все вимирали великі травоїдні рептилії, на кшталт трицератопса.


Джерело: http://www.unian.uahttp://www.reading.ac.uk

 

Більше інформації тут: Dinosaurs in decline tens of millions of years before their final extinction

  


 

Вчені створили найбільшу бібліотеку звуків кажанів

 

З метою збереження рідкісних видів кажанів вчені з усіх країн зібрали найбільшу бібліотеку видаваних ними звуків - понад 4500 сигналів 130 видів, що живуть у Мексиці і становлять половину від загального числа кажанів, що зустрічаються там.

 

 

Дослідження було опубліковане в журналі Methods in Ecology and Evolution.

Міжнародна група вчених-дослідників з Кембріджського університету і Лондонського зоологічного товариства розробила спеціальну бібліотеку звуків і новий спосіб їх класифікації для точного і швидкого визначення виду кажанів. Для аудіо-бібліотеки вперше використовувалася автоматична класифікація широкого розмаїття видів, більшість з яких до цього було досить складно визначити.

Дана колекція звуків кажанів дозволяє фіксувати будь-які зміни в біорізноманітність і доповнювати інформацію про зони проживання кажанів у віддалених регіонах Мексики.

 

Джерело:  http://ecology.unian.ua

 

Більше інформації тут: Acoustic identification of Mexican bats based on taxonomic and ecological constraints on call design

 



Учені: В острівних птахів поступово атрофуються крила, вони втрачають здатність до польоту

Орнітологи з Університету штату Монтана виявили тенденції у зміні форми тіла острівних птахів: у таких пернатих поступово атрофуються крила, тому вони втрачають здатність літати.

 

Найбільше такій тенденції піддаються, зокрема, острівні колібрі / wikipedia.org/Guayacancr

 

Про це йдеться у дослідженні в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences, передає Газета.ру.

Раніше вченими було доведено, що птахи втрачають здатність літати, як правило, на тих територіях, де немає хижаків. Більшість нині нелітаючих птахів мають одного давнього предка. У ході останньої роботи американські орнітологи вирішили перевірити, чи є дійсно зміни в будові тіла острівних птахів порівняно з їхніми літаючими родичами, що живуть на різних континентах.

Один з авторів дослідження розповів, що в острівних птахів поступово спостерігається атрофія м'язів, які необхідні для польоту, але при цьому подовжуються ноги. Ті ж самі процеси колись протікали в організмі птахів, остаточно втратили здатність літати.

Вчені з'ясували, що сьогодні найбільше такій тенденцій піддаються острівні колібрі, мухоловки, танагри, фруктові голуби і зимородки, родичі яких ніколи не переходили у розряд нелітаючих птахів.

Вчені підтвердили дані про те, що невелика кількість або відсутність хижих видів впливає на зміну будови тіла, при цьому вони додали, що розмір острова також має значення. Чим менша площа території та кількість хижаків, тим рідше птахи переміщаються повітрям, зазначили орнітологи.

Вчені визнають, що засмучені цим фактом, оскільки одного разу названі птахи можуть втратити здатність до польоту, тому що переміщення повітрям є для них основним способом пошуку їжі. Однак за рахунок паралельного збільшення довжини ніг і розвитку мускулатури птахи можуть пристосуватися до іншої системи живлення.

  

Джерело: http://ecology.unian.ua

  

Більше інформації тут: Predictable evolution toward flightlessness in volant island birds



 

Коли їжі мало, батьки вигодовують спочатку найздоровіших пташенят, а коли багато - найслабших

 


 

Рис. 1. Пташенята великого яструба (Accipiter gentilis) пищать, привертаючи увагу батьків і вимагаючи їжі. У цього виду інтенсивний писк означає тяжке становище пташеня. Подібні сигнали батькам подають і пташенята вюрків, лугових щевриків, деяких видів мартинів, американських зябликів. У пташенят є й інші способи звернути увагу на свої потреби - наприклад, широко розкритий дзьобик. Фото з сайту pinterest.com

 

Пташенята користуються різними способами для залучення батьківської уваги і отримання своєї частки батьківського піклування: вони голосно пищать, кличучи батьків, широко розкривають яскраво і часом навіть вигадливо пофарбовані дзьоби, витягують шиї, піднімаючи над братами і сестрами. Які з цих сигналів найбільш значущі для батьків, яких пташенят вони стануть годувати в першу чергу? Вчені з'ясували, що батьки більше реагують на сигнали, що вказують на здоров'я і силу пташеня, - яскраве забарвлення дзьоба або великий розмір тіла. Але в разі стабільних умов з рясним кормом вони годують спочатку тих, хто голосніше пищить, сигналізуючи про своє тяжке положення. Така стратегія має очевидне еволюційну перевагу, забезпечуючи високу ймовірність виживання потомства як в стабільних, так і в нестабільних умовах. Крім того, це пояснює співіснування різних прийомів залучення батьківської уваги у пташенят.


Птахи під час вигодовування пташенят витрачають багато енергії. Якщо порівнювати з людиною, то можна говорити про енерговитрати спортсмена під час багатоденної велогонки Тур-де-Франс. Таке порівняння засноване на співвідношенні показників рівня метаболізму в спокійні періоди життя і під час активних дій - батьківських зусиль в разі птахів і велогонок в разі людини. Звідси зрозуміло, наскільки важливо для птахів направити свої зусилля на досягнення перемоги - на вирощування максимального числа нащадків.


Як птахи розподіляють свої зусилля і вибирають пташенят, яких треба годувати в першу чергу? На це питання відповідали дослідники з зоологічного факультету Оксфордського університету і відділення наук про тварин Вагенінгенского університету (Нідерланди). Вони вивчили процес годування пташенят у 143 видів птахів з різними відносинами між батьками і дітьми. Для цього залучалися дані з літератури (306 спостережень) і власні дані авторів.


Репродуктивні стратегії птахів сильно відрізняються. Наприклад, батьки деяких видів відкладають не відразу всі яйця, а по одному, через певні проміжки часу, але при цьому до насиджування приступають відразу в міру появи яєць. В результаті пташенята вилуплюються з відомої черговістю, і процес годування розподіляється нерівномірно. У інших видів насиджування починається після закінчення відкладання яєць і, відповідно, весь виводок батьки починають годувати одночасно. Також вчені розрізняли групи видів по поведінки голодних пташенят: види, голодні пташенята яких пищать, кличучи батьків, відокремлювали від видів, пташенята яких широко розкривають яскраво забарвлені дзьоби. У числі важливих параметрів вибору для годування розглядався і розмір тіла пташеняти (рис. 2).