Народився 2 квітня 1993 року у смт Великий Любінь. З дитинства цікавився природою і любив досліджувати світ: вмів за листочком визначити рослину, а глянувши на гриб – сказати, чи він не отруйний; з-поміж перших зі свого оточення закликав раціонально ставитися до земних ресурсів, а в парку й лісі ніколи не смітити. У школі Степан навчався дуже старанно й з великим ентузіазмом, тому часто представляв честь навчального закладу на районних й обласних олімпіадах. Зрештою, Великолюбінську ЗОШ (тепер – Великолюбінський опорний заклад) закінчив зі срібною медаллю.

Любов до природи спонукала Степана продовжити навчання в університеті й обрати відповідну професію. Він самостійно підготувався до всіх іспитів та успішно почав здобувати фах еколога у Львівському університеті імені Івана Франка.

Попри блискучі успіхи в університеті, попрацювати за спеціальністю Степанові так і не вдалося. Однак завжди жевріла надія, що от-от трапиться хороша робота, на якій він зможе максимально застосувати свої навички й знання про рослини.

У перший день повномасштабного російського вторгнення Степан точно знав, що свою землю треба захищати зі зброєю в руках так, як це робили козаки чи воїни УПА. Він швидко зібрав речі та разом з братом рушив на фронт у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. За час своєї служби проявив неабиякі кмітливість та обережність. Разом з побратимами знаходив у нашпигованих мінами полях уламки техніки, вцілілу зброю, деталі дронів, і дарував цим предметам друге життя. Навчився ремонтувати пристрої, з декількох підбитих безпілотників складати один робочий. Швидко знаходив розв’язання складних проблем.

На жаль, за час півторарічної служби Степанові лише раз дали тижневу відпустку – за декілька тижнів до його загибелі під час виконання бойового завдання (18 серпня 2023, південна частина Кліщіївки Донецької області). Рідні згадують, що він був впевненим і твердим у своїх переконаннях. Казав, що кожен з нас мусить щось робити для війська тут, бо війна не «десь там», а набагато ближче.