Тарас Перетятко: «В умовах війни по-особливому цінуємо можливість продовжувати антарктичні дослідження задля розвитку науки»

Неперервні дослідження на станції «Академік Вернадський» в Антарктиді мають надзвичайну цінність для світової науки: деякі вимірювання там тривають ще з 1947 року і є найдовшими на континенті, інші ж відповідають найактуальнішим вимогам часу, а їхні результати є основою для роботи вчених різних країн світу.

Повномасштабне вторгнення росії в Україну не перервало тяглості наукових пошуків, тож зараз на станції активно працюють учасники 28-ї Української антарктичної експедиції, серед яких і доцент кафедри мікробіології біологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Тарас Перетятко.

Про дослідження, які тривають на українській антарктичній станції «Академік Вернадський», що розташована на острові Галіндез, проблеми кліматичних змін та емоції від перебування на крижаному материку Тарас Перетятко розповів під час розмови.

– Що мотивувало Вас вирушити в експедицію в Антарктиду?

– Основний фактор, який мотивував мене взяти участь у експедиції – це науковий інтерес. Так, починаючи з 2019 року кафедра мікробіології Львівського національного університету імені Івана Франка залучена до реалізації проєктів з дослідження мікроорганізмів Антарктики. За цей час нашим науковцям вдалося виконати роботи, які стосуються фізіолого-біохімічних властивостей антарктичних мікроорганізмів, мікробіоти наземних рослинних угрупувань морської Антарктики тощо. В результаті такої праці ми виділили та ідентифікували чимало нових штамів мікроорганізмів, які є перспективними для біотехнології чи промислової мікробіології. Так-от багато зразків, з якими ми працювали, були привезеними з островів, що розташовані неподалік нашої станції «Академік Вернадський».

Здійснюючи відповідні дослідження, я часто замислювався про те, що варто було б і самому побувати в тих місцях, аби побачити на власні очі природнє середовище, в якому відібрані наші матеріали, самотужки здійснити такий відбір для подальших досліджень та привезти на рідну кафедру цікаві зразки, які ми з колегами згодом зможемо проаналізувати. Варто розуміти, що привезені зразки – це матеріал, з яким кафедра працюватиме роками, здійснюючи різноманітні лабораторні дослідження, тож їхня наукова цінність є справді значущою.

Звісно, на бажання побувати в Антарктиді вплинули і розповіді колег-науковців, які вже брали участь в експедиціях та здобули цінний досвід. Безперечно, хотілося й самому побачити крижаний материк на власні очі, побувати у цьому незвичайному середовищі, аби оволодіти новими професійними навичками та віднайти нові ідеї для подальшої наукової роботи.

станція “Академік Вернадський”

– Скільки людей беруть участь у експедиції та які дослідження Ви проводите на станції?

– У нашій експедиції беруть участь 14 полярників, серед яких три геофізики, три біологи, три метеорологи, лікар, кухар, дизеліст, системний механік та системний адміністратор. Кожен із науковців має свої технічні завдання, над якими працює упродовж всього часу свого перебування в експедиції.

Зокрема, ми з колегами-біологами ведемо спостереження угруповань бактеріопланктону та фітопланктону в акваторії острова Галіндез із метою оцінки їхньої динаміки в умовах кліматичних змін регіону. Для цього періодично, раз на тиждень або 10 днів залежно від пори року, здійснюємо виїзди на човнах на певну відстань від острова та відбираємо воду для аналізу, яку згодом фільтруємо. Відповідні фільтри ми заморожуємо для того, аби згодом їх досліджували у різних наукових установах світу, зокрема, і в Україні, на предмет різноманітності мікроорганізмів, які містяться у відібраній воді.

Також ми визначаємо вміст різних йонів та речовин у воді, відібраній на станціях моніторингових досліджень. За допомогою спеціальних зондів, які занурюємо під воду на глибину до 100 метрів, ми визначаємо значення різноманітних параметрів середовища, зокрема, температуру, вміст кисню, хлорофілу, провідність тощо.

Серед інших завдань біологів – забезпечення супроводу вимірювання показників мікроклімату. Для цього на всьому острові закладені мікрокліматичні станції – логери – які постійно вимірюють і записують показники довкілля: освітленість, температуру, вологість. Збираючи дані з логерів, ми спостерігаємо за змінами, охоплюючи різні острови та материк.

Періодично ми перевіряємо логери для того, аби вони завжди були у робочому стані. І часом траплялися кумедні ситуації, коли пінгвіни, які мешкають на острові, сплутавши прилади з камінням, забирали такі логери собі в гнізда. Тоді доводиться докласти зусиль, аби знайти і повернути згуби. На щастя, таке трапляється нечасто і ніяк не перешкоджає роботі, натомість – залишаться лише цікавим і веселим спогадом.

Серед інших досліджень, якими займаються біологи на острові, є спостереження за цвітінням снігу, відбір зразків моху, мохоґрунту донних осадів з різних локацій, збiр, первинна обробка та фiксацiя паразитiв рiзних таксономiчних груп тварин. Багато уваги біологи приділяють вивченню птахів, ластоногих і китоподібних, зокрема їхньому просторовому розподілу, особливостям живлення.

– Які роботи на станції проводять інші науковці?

– Колеги-метеорологи працюють за декількома напрямками: досліджують озонову діру, яка є над Антарктикою, здійснюють низку метеорологічних робіт, досліджують льодовик на острові Галіндез на предмет кліматичних змін, а також проводять океанографічні дослідження.

Геофізики під час експедиції здійснюють моніторинг за магнітним полем Землі та електромагнітними полями на різних діапазонах частот та висот в Антарктиці, досліджують збурення космічної погоди, спостерігають за сейсмічною активністю.

Також упродовж сезону на станцію приїжджають й інші науковці, які мають свої спеціальні завдання.

– Описані Вами дослідження є постійними чи з кожною експедицією з’являються все нові завдання?

– Деякі дослідження відбуваються вже дуже довго, зокрема, наша станція пишається найбільшим переліком неперервних метеорологічних досліджень на континенті, які тривають вже майже 80 років. Проте, безперечно, є й завдання, які змінюються кожного року.

Певні дослідження потребують довгого моніторингу, адже зробити правильні висновки можна лише після багаторічних спостережень. З іншого боку, для того, аби прийняти рішення про продовження тих або інших робіт чи виявити потребу у нових, необхідний час на аналіз та вивчення результатів.

До прикладу, ми можемо всю зимівлю працювати над відбором зразків, а результат їхніх досліджень стане відомим не раніше, ніж через рік після нашого повернення додому. І лише тоді ми зможемо вирішити, чи потрібно буде біологам у майбутніх експедиціях продовжувати відбір таких матеріалів.

Втім, ми намагаємось проводити нові наукові пошуки, коли вбачаємо у цьому доцільність. От, до прикладу, під час цієї експедиції розпочались пілотні дослідження з вивчення різноманітності прісноводних систем озер, які утворюються на деяких островах влітку, коли тане велика кількість снігу.

Також науковці Національного антарктичного наукового центру залучені до виконання низки міжнародних проєктів, наприклад, беруть участь у дослідженнях щодо розповсюдження в Антарктиці силіконів. Йдеться про виявлення у довкіллі циклічних летких метилсилоксанів, які широко використовуються в шампунях, кондиціонерах для волосся, дезодорантах, а також в промислових продуктах – хімічних розчинниках, рідинах для промислового чищення тощо. Вивчення того, чи наявні вони в Антарктиці, допоможе зрозуміти, чи переносяться ці силікони повітряними та водними масами на великі дистанції.

Загалом тепер у науковому світі все більшої популярності набуває принцип відкритості даних, тобто вчені з різних куточків світу можуть отримувати необхідну інформацію від таких наукових об’єктів, як наша станція, і в певному сенсі на віддалі працювати з об’єктами, які розміщені тут, в Антарктиці. Тож одним із завдань полярників є також фіксація і поширення даних, необхідних для роботи колег з усього світу.

– Розкажіть яким є Ваш день в Антарктиді? Чи не втомлює морально одноманітність роботи та холодних антарктичних краєвидів?

– Незважаючи на те, що ми й справді увесь рік перебуваємо на невеликому острові, кожен день тут відчувається іншим. Щоранку під час сніданку з вікна видно гору Демарія висотою понад 600 метрів, яка розташована на материку за 7-8 км від Галіндезу. І кожного ранку ця гора виглядає по-іншому: часом можна побачити її всю, іноді, вершина захована у хмарах, а буває, що через погану видимість, можна розгледіти лише контур гори. Різними є також барви неба навколо неї – і ось вже із самого ранку з цього першого погляду у вікно кожен день розпочинається не так, як попередній.

Насправді, кожен день на станції у певному сенсі незабутній. Тому щоразу, коли бачиш цікавий айсберг, негайно дістаєш фотоапарат, аби зафіксувати мить, адже завтра цей самий айсберг вже виглядатиме по-іншому. Та й в різні місяці року антарктичні краєвиди змінюються – взимку все навколо зледеніле і засніжене, а влітку острів стає зеленим, покриваючись мохами. Тут я часто задумуюсь, що вдома, де є таке велике різноманіття флори і фауни, ми забуваємо звертати увагу на красу природи і захоплено дивуватись усім маленьким змінам. На острові Галіндез і на розташованих поруч островах всі ці спостереження справді приносять радість.

А щодо графіку мого дня, то все залежить від завдань.  До прикладу, іноді забір води з різних станцій моніторингових досліджень займає в мене пів дня. А вже наступні дві доби я займаюся аналізом відібраної води у лабораторії. Тож тут також усе по-різному, й одноманітність та рутина зовсім не відчуваються.

Втім такий різноманітний графік більше стосується роботи біологів, натомість метеорологи мають значно чіткіший робочий день, адже вони повинні збирати і подавати відповідні показники у певні години кожного дня.

– Які основні досягнення цієї експедиції Ви можете виокремити?

– Мабуть, одним із найважливіших досягнень є збільшення площі географії наших виходів у акваторію з метою проведення наукових досліджень. Якщо раніше ми здійснювали виїзди на відстані 20-25 кілометрів від острова, то цього року нам вдавалося випливати від станції на 35-40 кілометрів.

Можливо, на перший погляд здається, що 15-20 кілометрів – це небагато, але маємо розуміти, що мова йде про морську подорож, і така дистанція справді є значущою з погляду нових можливостей для забору зразків. Тим паче, що за дуже холодної погоди 10 кілометрів можна проходити на човні і декілька годин.

– Завдяки чому стали можливими відпливи на більшу відстань?

– Насамперед завдяки доброму паркові човнів, які є у нашому розпорядженні. Також важливою умовою відпливу є наявність постійного радіозв’язку: ми повинні весь час бути на контакті зі станцією. Цьогоріч з нами зимує дизеліст Сергій Попрієнко, який вдосконалив чимало технічних нюансів роботи і тепер радіозв’язок підтримується на більшій відстані, тож і відпливати ми відповідно можемо значно далі.

Насправді, це досягнення не було обов’язковим, це радше робота з категорії того, що всі ми прагнемо зробити понад своїми обов’язками і можливостями. Я помічаю, що всі мої колеги намагаються не просто виконувати всі завдання на максимум, а робити навіть більше. Адже сам факт, що наша програма реалізовується в час війни в рідній Україні, спонукає по-особливому цінувати можливість працювати в Антарктиці задля розвитку науки.

– Наскільки прогресує зараз зміна клімату в Антарктиді і наскільки загрозливими є ці зміни з погляду біології?

– Наприкінці 1940-х років середньодобова температура упродовж року на острові Галіндез становила -5 градусів за Цельсієм, зараз цей показник зріс на чотири градуси. Це призводить до танення великої кількості айсбергів, які опріснюють океан, змінюючи дещо хімічний склад води, а відтак – і впливаючи на популяції мікроорганізмів, рослин і тварин, коригуючи деякі процеси у сформованій екосистемі.

Наслідки змін клімату найкраще помітні під час спостережень за тваринами. Так, цьогоріч менше 10-ти молодих тюленят народилися поблизу нашого острова, а ще 15 років тому на тій же локації їх було понад 30. Справа в тому, що тюлені народжують дитинчат лише на стійкому льоді, який через потепління стає все більш крихким, тож тваринам доводиться шукати місце для народження дитинчат деінде.

Також на острові суттєво збільшується кількість пінгвінів: якщо 20 років тому на станції не було жодного, то тепер тут понад 5 000 дорослих пінгвінів, не рахуючи малят.

Все це негативно позначається на давно сформованих процесах цієї екосистеми, адже харчові ланцюги між живими організмами в Антарктиці є доволі короткими і зміна одного обов’язково призведе до зміни багатьох інших.

– Які цікаві моменти цієї експедиції назавжди хочете зберегти у своїй пам’яті?

– Як я вже казав, кожен день в Антарктиці інший і неповторний, сповнений цікавими моментами. Втім мені особливо запам’ятались декілька подій, які я, мабуть, згадуватиму завжди.

Перша трапилася під час одного з наших виїздів у протоку Пенола, тоді я на власні очі побачив косаток. Справа в тому, що зустріти цих тварин тут можна нечасто, але в той день декілька з них пропливли неподалік від нашого човна, випірнули з води, показавши нам чорно-білі голови, і продовжили свій шлях. Ця мить по-особливому запала у мою пам’ять.

А ще тут часто доводиться бачити горбатих китів, які можуть рухатись навіть за 10 метрів від човна. Ми завжди стараємось зробити вдалі фото тварин, зокрема, важливо сфотографувати хвіст кита, по якому науковці згодом ідентифікують тварину за допомогою спеціальних баз даних. Щоправда, іноді доводиться довго вичікувати з фотоапаратом, аби кит показав хвоста. А ще, в миті, коли тварина пірнає під воду, ти щоразу намагаєшся передбачити, де вона з’явиться на поверхні цього разу. Аби правильно визначити місце, на воді треба шукати бульбашки, після яких невдовзі з’явиться і сам кит. Були випадки, коли горбаті кити неочікувано з’явилися просто біля самісінького човна. Втім це надзвичайно розумні тварини, які не становлять загрози людині.

Другий цікавий спогад, який хочу зберегти у пам’яті, це зустріч із відомим науковцем Джонатаном Ротбергом, який подорожує і працює на двох яхтах, де має сучасну лабораторію і передову техніку для найсучасніших молекулярних досліджень. Під час свого візиту на острів науковець запросив нас у свою лабораторію, а також завітав на нашу станцію. Такі зустрічі  сприяють обміну науковим досвідом і є надзвичайно цінними.

Ну і безперечно захопливим та незабутнім є сам факт мого перебування у Антарктиді. Переконаний, що з ностальгією згадуватиму ці неймовірні пейзажі, коли повернусь додому.

– Чи плануєте знову брати участь у майбутніх експедиціях?

– Насправді, зараз рано приймати такі рішення, адже моя зимівля ще не завершилась. Також все залежатиме від завдань, які ставитиме переді мною кафедра, від результатів дослідження зразків, які я привезу до Львова тощо.

Втім, якщо запитаєте мене, чи хотів би я ще колись побувати в Антарктиці, то моя відповідь – безперечно так!